Лідер партії ”Справедливість” 54-річний Станіслав Ніколаєнко домовляється про об’єднання партій в ”Українську лівицю”. До неї готові ввійти ”Справедливість”, ”Народна влада” Йосипа Вінського, Соціал-демократична партія Юрія Буздугана, Соціал-демократична (об’єднана) Юрія Загороднього. Можливо, приєднається Соцпартія Василя Цушка. Переговори ведуть іще з 22 партіями.

Станіслав Миколайович зустрічає на ґанку партійного офісу, що на території транспортного університету у Києві. Пропонує каву та чай. На його робочому столі лежить купа паперів, сувенірів. Зверху на шафі — велике фото господаря кабінету, модель дерев’яного корабля та ікона Богородиці.

У вас є харизматичний лідер, навколо якого ви могли б об’єднатися і потрапити до парламенту?

- В Греції, як кажуть, все є. Проблема не в тому, що партії пропонують не таку ідеологію. Просто люди, виховані на Тимошенко, Януковичу, хочуть бачити харизматичну особу. Скажу але поки без прізвища. Ми інтенсивно працюємо над пошуком такої людини. Він, можливо, є і серед нас, побачимо. Можемо знайти молодого лідера приблизно до 40 років, можливо, не дуже відомого. Підбираємо харизматичну особу під цю партію.

Хто може стати лідером? Кличко, наприклад?

- Ведемо переговори із багатьма людьми. Потрібна потужна ідеологічна партія. Тоді самі прийдуть або з’являться лідери.

От той же Арсеній Яценюк, він що не розуміє, що на правому фланзі йому „делать нечего”? Там такий самий Тігіпко, який ось-ось із владою полається. Такі самі Ющенко, Тимошенко… Справа також , тільки з орієнтацією на Схід – Партія регіонів. Що Яценюк отримає собі на тих 30 відсотках, які готові підтримати правих? Йому треба хіба що націоналістом ставати. Але і там максимум 20 відсотків. А зліва ж немає нікого! Тому ми вирішили об’єднатися. Розрахунки тут прості. В країні 33 тисячі дільниць. На вибори треба член комісії, 2 спостерігачі, агітатор. Це 120 - 150 тисяч людей. Партія з такою кількістю членів - це дуже здорова партія. Поодинці ніхто не зможе. Такий ресурс має тільки влада. Тому йде об’єднання. “Справедливість” має 50 тисяч членів. Але ми не можемо закрити всі дільниці. Ось що вийшло в жовтні 2010 року – ми йшли по обласним спискам. По їх протоколам набрали 0,6 відсотка. А по районним - 1,4 %. Як це може бути? Нас в областях «задавили». В Одесі наш кандидат був третім з сімнадцяти. У нього рейтинг був 10 відсотків, а набрав 2,5.

“Справедливість” і партії, з якими ви хочете об’єднуватися, мають менше відсотка. Які у вас шанси на виборах?

- Ми маємо більше половини відсотка, а реально 1,2. Соціалісти набрали 1,7. У соціал-демократів та «Народної влади» Вінського ще по 0,3. Це вже є 4 відсотки. За рахунок об’єднання ми піднімемо зацікавленість людей, тому здатні поборотися за 10 відсотків.

Нині зробили аналіз. Ми в Хмельницькому набираємо 1 відсоток, соціалісти – до 2, «Народна влада» десь 0,6 відсотка, соціал-демократи – 0,5 відсотка. А з лівих ніхто не представлений в облраді! Хоча разом це елементарно 5 відсотків. Це вже партійна група депутатів, вона може за інтереси людей праці поборотись.

Можете співпрацювати з комуністами?

- Якщо переглянуть свою політику. Їм слід виходити з влади. Ось вони проголосували за бюджет. А як його можна було підтримувати, як там немає підтримки, скажімо, дітей війни? Їм мали доплачувати більше двохсот гривень, а заклали шістдесят.

Компартія потрапила в зону політичної турбулентності, в яку свого часу потрапила Соцпартія. Наслідок — нещодавнє виключення з керівної ланки партії вісімдесят осіб. Через два-три роки із комуністами буде те саме, що із соціалістами.

КПУ може не потрапити до наступного парламенту?

- Мають усі шанси не пройти, якщо їх не будуть підсаджувати. Зараз “Свободу” підсаджують в три руки, аби вони опонували владі. Як Кучмі був вигідний Симоненко, так цій владі вигідний Тягнибок. Але вони помиляються. На націоналізмі не можна грати. Це, перш за все гра на почуттях, а не на ідеології. А національні протиріччя гривнею та силою не задавиш. Підігрівання націоналізму може закінчиться не синцями, а кров’ю. Бо ці настрої можуть використати в протистоянні з центральною владою.

Можете об’єднатися з крилом комуністів, яке відійшло від Симоненка та орієнтується на Леоніда Грача?

- Леонід Іванович займає жорстку проросійську політику. Коли я чую в Севастополі: „Мы не будем разговаривать на украинском языке”, я не можу з цим погоджуватися. Або коли чую від нього про союз Росії-України-Білорусії. Допустимо, я за. Але хто ще за? Путін, Медведєв чи Лукашенко? Від них такого ніхто не чув. Такого від нас не чекають ні в Росії, ні в Білорусі, ні в Європі. Могли б домовитися з Грачем, якби він сказав, що є українським лівим.

Пропонували приєднатися почесному лідеру соціалістів Олександру Морозу?

- У соціалістів класичний стан - “низи хочуть, а верхи не можуть”: внизу йдуть консолідуючі рухи, а консервативна верхівка до сих пір несе якусь образу. О.Морозу має вистачити політичної мудрості подивитися в майбутнє. А не гальмувати поїзд. Він вже давно пішов і за ним рельси розібрали.

Біда Соцпартії у тому, що добрий економіст й серйозний політик Цушко не може об‘єктивно виражати її інтереси. Партія думає не так, як голова Антимонопольного комітету чи міністр економіки. Василь Петрович найближчим часом відмовиться від посади – це об’єктивна реальність.

Чому в Україні не приживається ліва ідея?

- Інститут соціології академії наук порахував, що 49 відсотків людей не знають, який вони сповідують світогляд - консервативний, ліберальний чи лівий. На початку Радянського Союзу дві третини людей казали, що є прихильниками соціалістичної та соціал-демократичної ідеї. Сьогодні 35 відсотків. Ідея є, потрібні носії ідеї, якщо хочете монахи, яким би люди повірили.

Як повертатимете прихильників?

- Наші теоретики вважали, що чим бідніше суспільство, тим воно лівіше. Виявляється, це не так. Чим бідніше суспільство, тим легше ним маніпулювати. Бідність - найгірша форма рабства. Бідним чоловіком можна управляти кілограмом гречки та зіпсованою консервою. Так, як Льоня Черновецький тут у Києві робив. Нещодавно прочитав статтю Льва Гумільова. Він пише, що таке “східне щастя”. Це коли персидський шах щорічно збирав підданих та казав, що вони найщасливіші у світі. Бо вельможі живуть краще дехканів і ремісників, а ті селян, а ті ув’язнених. А серед ув’язнених щасливіші ті, хто засуджений до повішення, а не страти на палі. Шах випивав чашу вина і йшов, а у залі всі раділи, що їх сьогодні ще на кіл не саджають. Транснаціональні корпорації та наша влада відпрацьовують ефект “східного щастя”. У новинах показують як щось згоріло, зірвалося, ДТП обов’язково з загиблими, революція у Єгипті, теракт у Москві. Відкриваєш холодильник, а там нічого немає. Але ж не зірвалося! Лікуватися нема за що, але ж тебе на кіл ще не посадили! Радій!

У Європі суспільство соціально справедливе, заможніше нас й більш лівіше. Інтелігенція, дрібні підприємці, студенти, наймані працівники – наша опора.

Чому ж тоді ви не підтримали підприємницький майдан?

- Підтримав, вийшов, виступив, роздав 2500 листівок, провів кілька сотень зустрічей в регіонах. Керівники майдану працювали з Юлею, хоча й запевняли, що поза політикою.

Деякі моменти в оподаткуванні дрібного та середнього бізнесу треба міняти. Але ж підприємець платить власнику ринку в три рази більше, ніж податків. Ви та я маємо заробляти на його пенсію, а він забезпечує процвітання чорному бандиту. Якби держава зупинила побори та хоча б третину цих грошей віддала у Пенсійний фонд, то питання було б знято. Чого підприємці не страйкують проти безправ’я на ринках, коли з них знущаються, палять, б’ють? Зупинити майдан можна було дуже просто. Викликається керівник одеського “7 кілометра”, зажимається йому все, що можна зажати. Завтра вся його охорона придавить, кого завгодно та повикидає неугодних з ринку і все. З цим слід боротись.

Ви готові працювати із владою?

- Ми є лівоцентристами. І в цьому наша опозиційність. Ми не б‘ємося за свої статки чи бізнес. Олігархічні партії перед виборами змушені домовлятися із лівими. Більшість не підтримає ідеї підвищувати пенсійний вік, треба збільшувати пенсії та зарплати. Президент має розуміти, що лише за допомогою Партії регіонів йому не перемогти на наступних виборах. Ліві могли б запропонувати суспільству антикризові заходи - направити в бюджет доходи від природних монополій, копалин, залізниці, транспорту, спирту, горілки. А додаткові суми спрямували б на збільшення виплат бюджетникам. До влади скоро дійде, що наявність потужних лівих сил – це запобіжник від розвитку суспільства за єгипетським чи туніським сценарієм, чи за сценарієм 1917 року. Ми будемо примушувати їх не виходити за червону лінію, за якою вже пахне кров‘ю. Країна не може летіти лише з одним правим крилом.

Ви говорили з кимсь з Партії регіонів про співпрацю?

- У них ще медовий місяць. Думають, нехай ліві помітингують, а от коли вже народ почне підніматись, тоді почнемо говорити із лівими. Не виключаю, що цей рік може бути переломним. В Європі діє класична схема: ліві і праві. Одні підтягують виробництво, інші – соціальні питання. Так треба в нас.

Що маєте на увазі?

- Влада переважно дбає за великий бізнес. Сотня українських сімей володіють практично двома третинами валового внутрішнього продукту. Їх статки - 700 мільярдів, а ВВП - 1 трильйон гривень. Кабмін підвищив ціну на електроенергію. Тепер на 4-5 мільярдів гривень людям більше треба платити. Кажуть, що люди не постраждають. А з кого ж тоді візьмуть ці гроші?

Національний пиріг (ВВП) треба ділити так - половину людям, а половину бізнесу, який має розвиватись. А можна людям дати лише третину. Або менше. Міністр фінансів Федір Ярошенко хвалиться: “У нас свобода. 27,8 відсотків ВВП перерозподіляється через бюджет. Це вважається вільна, ліберальна країна. У Франції 46 відсотків перерозподіляють людям через бюджет, у Німеччині - 45, у Швеції - 57. Радянський Союз перерозподіляв 53 відсотки. Ось і питання – де краще живеться простому громадянину? Якби ще й корупція і тіньова сфера були прибрані, то ми б жили набагато краще.

Які помилки влади за рік правління?

- На мій погляд, занедбана гуманітарна сфера, в уряді навіть координатора немає. Але в порівнянні з попередньою ця влада виступає консолідовано. Немає протиріч, гризні. Це позитивно вплинуло на економіку. Всі зрозуміли, правила гри одні. Більш дисциплінованим став апарат. Упорядкували міжнародну діяльність, немає різнобою. Ще позитив – більш-менш налагодили роботу з Росією. Але сильна влада не може бути ціллю. Це засіб. Мета держави за Арістотелем – це благополуччя громадян. Якщо в країні маленька кількість супербагатих людей і величезна - бідних, то ця країна ніколи не буде стабільною. Її весь час буде колотити.

Але ж людей обурює те, що влада підписує договори, за якими здають національні інтереси.

- Не будуть здавати. Бо нині бізнес, в тому числі вихідці з Донецька, не зацікавлені здавати свої підприємства, енергетичні потужності, сировину. Але коли влада говорить про підсумки року, що минув, чи то прєм’єр, чи ще хтось – вони про людину не говорять. Максимум кажуть, що ось виплати при народженні дитини ми збільшили. Одна вчителька з села Бережинки на Кіровоградщині казала мені, що через ці 25 тисяч до школи прийдуть скоро більшість дітей з неблагополучних сімей.

Разовими виплатами народжуваність не підняти. Треба будувати дитсадки, створювати безкоштовні секції в школах, робочі місця, кормити дітей. В країні немає комплексного системного підходу до проблем освіти і виховання. Влада зациклилася на макроекономічних, економічних реформах, а про людей забули. Селом не займаються, безробіття процвітає, робочі місця не створюють, заробітна плата вчителів та лікарів заморожена. На село дають 3-4 відсотки бюджету, а треба давати 10, налагоджувати мікрокредитування.

А чому у влади немає системного бачення розв‘язання соціальних проблем?

- Там є розумні прагматичні люди - Азаров, Клюєв. Інтелект достатньо високий, але політтехнологи перебирають. Боюся, щоб вони не ставили ще більш далекі завдання розколу України. На жаль, суспільство ніяк не вийде з передвиборчого клінчу. Зчепилися з Тимошенко і все. Треба зупинитися. Слід зрозуміти, що у нас іншої країни немає, немає інших українців, й активно олюднювати економіку. Та займайтеся розбудовою держави! Збирайте міжпартійні групи, круглі столи, наприклад, у Львові. Дискутуйте не про те, що нас розділяє, а як зробити, щоб Львів дав додатково 10 тисяч робочих місць, що зробити аби схід заговорив українською, щоб діти в школах не мерзли.

За цей рік нічого не зробили для легкої промисловості. Китай та Америка устояли під час кризи, бо мають ємний внутрішній ринок. Якщо ми робимо метал і в заготовці веземо за кордон, то вони закінчують процес випуском листа, автомобілями. Про інновації лише говоримо, не рухається ідея дослідницьких університетів.

Чому так склалося?

- Бо сьогодні олігархи з великими доходами сидять на сировині і природних ресурсах. Я читав у пресі, що Фірташ у Житомирі має два ГЗК, де добувається титан. А переробляється ця руда в Криму на його заводі. Так він два роки не платив за сировину! У нас така політична система, яка забезпечує олігархам дешеву сировину, дешеву робочу силу і вони за рахунок цього мають надприбутки і купують владу. Треба політичним рішенням це зупиняти.

Чому в парламенті, Уряді на кажуть про збільшення зарплати, як води в рот набрали, адже ціни ростуть? Бо немає людиноцентристських сил у владі. При владі ніби і нормальні люди. Але вони прийшли при підтримці фінансових груп. І тепер відпрацьовують. Хоча команда президента розуміє, що без соціальних кроків, олюднення політики нічого не буде. На Банковій хлопці мусять над цим поміркувати. Уряд затиснутий поточними проблемами та дефіцитом бюджету. В характері Миколи Яновича, крім освіченості, аналітичного розуму, є така риса, як прямота і безкомпромісність. Це не завжди добре. Сьогодні в уряді немає ніякої опозиції. Коли в 2006-2007 р.р. засідали уряди і була преса, то він напередодні інколи дзвонив Морозу і казав: “Скажи Станиславу, пусть при прессе не подымает руку и не говорит, что на образование дали мало денег. Потом все решим”. Але я руку піднімав все рівно. А нині в уряді немає кому щось заперечити. Це недолік монопартійності. І вони від цього програють.

Ольга СМАЛЮХІВСЬКА , Анастасія РЯБОКОНЬ
скорочений та відкореговарий редакцієюваріант інтерв’ю опублікований в газеті по-українськи