Україна на роздоріжжі. Усі міфи, якими ми жили 20 років лопнули як мильні бульбашки. Реальне життя, реальний стан речей наступний: ми займаємо останні місця в Європі за всіма основними показниками, а за індексом розвитку людського потенціалу нас значно випереджає, наприклад, Польща і Білорусь.

Кожна свідома людина, яка хоче щоб її діти, онуки, правнуки краще надалі жили в Україні має задати собі основне питання – що трапилось із нашою Вітчизною? Чому потенційно одна з найбагатших за природними, економічними та людськими ресурсами держав Європи перебуває у такому жахливому стані?

На мій погляд, основна причина подібного стану речей полягає в тому, що держава і влада працюють на вузьке коло олігархів і кланів, а не на все суспільство, вбиваючи тим самим головні принципи здорового суспільства: свободу, справедливість, солідарність, право.

Наслідком цієї системи є кричуща соціальна нерівність, так звана політика дешевої робочої сили, коли 70% всіх доходів в Україні отримує 200 сімей, а розрив між найбіднішими і найбагатшими прошарками населення становить 1:40, при тому, що більшості європейських країн цей показник сягає 1:6.

Саме тому, я вважаю, що ключовою економічною і соціальною проблемою України є низька заробітна плата, та як наслідок цього – низька пенсія.

Власне ключовими політичними проблемами, які слід вирішити, є питання - як справедливо розподілити ВВП, кому має належати національне багатство, чи 200 найбагатшим сім’ям, чи 20 мільйонам найманих працівників.

Вирішити це на користь найманих працівників може лише добре організована, об’єднана ліва партія (я не маю на увазі комуністів), яка спирається на широкий робітничий, профспілковий рух та громадське суспільство.