Діла добрих оновляться, діла злих загинуть.
Т.Шевченко

Все більше сіл Неньки-України гинуть, і чим далі, тим швидше. Про цю біду сказано і написано стільки, що можна було сподіватись, що хоч хтось візьметься за їхнє спасіння. Але це нікого не цікавить. Хоч на всіх рівнях державної влади працюють переважно вихідці з сіл. Та вони дуже швидко забувають, де вони народились, почали вчитись, зростати і працювати. Страшно не тільки дивитись, а й подумати: що ж буде далі?

Як свідчить статистика, цей процес повільний, й невідворотній. Принаймні, поки що ніхто не в силах його зупинити. Чи, можливо, ніхто особливо і не старався? Дуже вже клопітно відроджувати село.

На мій погляд, є три основні складові, які і визначають, що населений пункт незабаром зникне з мапи України. Всі ці складові зі знаком мінус - немає роботи, немає молоді і немає нормальної інфраструктури. Щодо останнього, то це означає відсутність магазину, аптеки, медпункту, школи.

Єдина розвага для селян - телевізор та радіо. Селяни регулярно дивляться новини, серіали та слухають місцеву владу, а в неділю йдуть до церкви. В цьому кожен може пересвідчитися, побуваючи хоч раз в селі. Так що про те, що твориться в країні селяни знають добре. Та, незважаючи на всі труднощі, з якими стикаються сільські жителі, вони не втрачають оптимізму та надії на краще життя. І навіть на відродження багатьох сіл.

Лідер нашої партії часто звертається до теми збереження українського народу, його мови, культури, освіченості, провідної ролі села. «Про сучасне село можна сказати словами Великого Тараса - «село неначе погоріло, неначе люди подуріли». Точніше не скажеш, коли дивишся на скелети ферм і майстерень, рештки будинків культури і дитсадків. І лише сільська школа, як останній лицар на полі бою, тримає на собі сільську громаду, береже село від здичавіння і загину, п’янства і розпусти. Українські селяни опустились на саме соціальне дно суспільства. Більшість з них без роботи, тупо чекають мізерної допомоги за оренду паїв, отримують копійки за вирощену городину чи здане молоко. Звикли вже до відсутності медичних послуг, закритих клубів, темряви на розбитих вулицях. Рідко в села їздять автобуси, та і влада заїжджає до селян здебільшого перед виборами.

В ситуації що склалася, сільська школа сьогодні стає не просто культурно-освітнім центром, а і часто-густо єдиним місцем, де збираються всі жителі села, відбуваються збори виборців, весілля, святкові й спортивні заходи і навіть поминають покійників. Не випадково багато обраних сільських голів – це вихідці із шкіл. Тож нині школа і церква – є осередками цивілізації на селі». І все ж Станіслав Миколайович впевнений, що інтелект українців, природний потяг до знань, та наші природні ресурси, і перш за все чорноземи, - це той неоціненний скарб, який рано чи пізно послужить Україні, зробить її найбагатшою, найсправедливішою країну світу.

Жителі Сосниці Чернігівської області, активісти Молокоспілки “В’юнка” не так давно написали листа до редакцій газет “Урядовий кур’єр”, “Сільські Вісті”, “Чернігівський вісник”, “Газети по-українськи” та телеканалу “Інтер” з проханням врятувати село. «…Ми, як можемо, стараємось, щоб зберегти селище від вимирання. Обробляємо городи, живемо з них, маємо дещо продати. По-можливості вирощуємо худобу. Бо що за село без свого молока? Але зараз склалося так, що нас поставили перед тим, що поголів’я корів без наших провин швидко зменшується. Молокозаводи за кілька останніх місяців зменшили ціну за літр молока до однієї гривні або лише на кілька копійок більше. Настав час, коли нас поставили перед загрозою залишитися без корів, а значить, і без молока. Боїмось, що скоро його й для хворих не буде».

Найобережніші розрахунки показують, що виробити літр молока обходиться сільському жителю 1,75-2,1 гривні. А селянам дають за нього у два рази менше. Цінове знущання над селянами почалося давно. Шукаючи спасіння, у Сосниці при підтримці районної ради ще у 2005 році створили громадську неприбуткову організацію “В’юнка”, яка охоплює 400 індивідуальних молокоздавачів і два приватних сільськогосподарських підприємства. Працюють з 2 молокозаводами - Н.-Сіверським та Бобровицьким. Мають всю документацію - договори, протоколи погодження цін. Знаходять із працівниками заводів спільну мову. Але ніяк не можуть зійтися в ціні. Бо її встановлюють власники заводів, а для селян, вона принизлива.

«… Коли ми із своїми проблемами вийшли на радіо, після цього Антимонопольний комітет прийняв рішення і оштрафував за змову заводи аж на 2-3 тисячі гривень. Допоможіть спасти село, а з ним і нас!»

Що може зробити партія «Справедливість» в цих непростих умовах, йдучи на вибори? З чого необхідно починати? Як говорити з селянами?

На мою думку, наприклад, села на Львівщині, Івано-Франківщині, Закарпатті, Поділлі може врятувати на деякий час зелений туризм і відновлення традиційних ремесел. Тут мають добре попрацювати сільські партійні організації, які можуть проводити роз’яснювальну роботу, залучати фахівців, які би розповіли людям — як можна на цьому заробити, вирішити питання розбудови сільської інфраструктури, підняти дух у селах, щоб кожен задумався: як можна влаштувати своє життя на місці, на кого розраховувати, як залучити до цього переселенців, жителів міст.

Зелений туризм або екологічний туризм — це відносно новий для України та Карпат тип відпочинку в сільській місцевості. Під час відпочинку за методикою зеленого туризму люди мають змогу пізнавати природу, культуру та історію краю. Зелений туризм дає змогу відпочити від суєти великих міст, забути про свої щоденні клопоти і насолоджуватися природою в екологічно чистих місцях. Cільський зелений туризм – це унікальний шанс повернутись до природи, до землі, до свого коріння. З кожним роком сільський зелений туризм набуває все більшого і більшого поширення як серед сільського населення, (яке надає послуги гостинності), так і серед міських жителів.

По-друге, в Україні діють близько тисячі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, які організовують кооперативний збір молока, займаються вирощуванням сільськогосподарської продукції, створюють робочі місця, для тих, хто хоче працювати. Значною мірою кількість сільських обслуговуючих кооперативів залежить від наявності обласних програм, спрямованих на їхню підтримку. Наприклад, якщо у Вінницькій області така програма діє протягом майже 5 років, то тут створено багато молочарських кооперативів. Є хороші програми в Житомирській, Рівненській та в інших областях. Особливо багато кооперативів там, де працюють або працювали проекти технічної допомоги.

У сфері розвитку кооперативів звичайно є проблеми. Перша - це інформаційно-консультаційна підтримка і сприяння вдосконаленню законодавчого середовища, що регулює діяльність кооперативів. Уже ухвалено новий закон, затверджені наказом Міністерства аграрної політики та продовольства примірні статути, розроблені правила внутрішньогосподарської діяльності, методичні рекомендації з бухгалтерського обліку. Але ще багато треба працювати над поліпшенням ситуації з оподаткуванням кооперативів.

Друга проблема стосується грантової підтримки. Ця програма діє. На сьогодні нею підтримано багато кооперативів у сфері післяврожайної обробки, зберігання та збуту продукції. В Україні виробляється дуже багато сільськогосподарської продукції, але що далі з нею робити, малі сільгоспвиробники не знають. Саме тому вони продають її з поля за безцінь. Малі сільгоспвиробники не мають можливостей відсортувати продукцію, очистити її, розфасувати, зберегти для того, аби отримати додану вартість, яка часто перевищує первісну ціну у 2-3 рази. Поодинці організувати надання відповідних послуг вони не можуть. Для цього треба мати чимало коштів, обладнання, необхідні потужності. І саме тому партійцям необхідно спрямовувати малих сільгоспвиробників на об’єднання в кооперативи, укрупнення сільськогосподарських кооперативів.

Є сенс звернути увагу селян на такі фінансові заклади, як кредитні спілки. Вони охоче працюють з дрібними сільгоспвиробниками, які, по суті, складають основу членства кооперативів. Кредитні спілки, які серйозно працюють у напрямку кредитування села, а таких на сьогодні близько 60 по всій Україні, можуть надати не лише кредит, а й консультацію щодо того, на що краще використати гроші, якій технології надати перевагу.

І ще одне. Духовна єдність селян і жителів міст України. Згідно з Програмою партії «Справедливість» «людина, її всебічний розвиток і самопочуття, незалежно від статі, віку, походження, класової належності, національності, віросповідання, освіти є вищою метою діяльності партії».

Вибір історичної перспективи українського суспільства неминуче пов’язаний із згуртуванням людей навколо національної ідеї Справедливості. Необхідними етапами цього шляху є розвиток національної самосвідомості, формування національної ідентичності, культурної самобутності, духовності, становлення і зміцнення незалежної держави. Не підлягає сумніву й значущість консолідації зусиль і прагнень сільського і міського населення з метою подальшої самоорганізації українського соціуму, встановлення атмосфери національного порозуміння й консенсусу. Свою визначену роль у здійсненні цих важливих процесів національного розвитку мусить відіграти свідома еліта партії - сільські школи, сільські фахівці, чесні і порядні члени партії, потреба формування і виховання якої стає все очевиднішою і нагальнішою з огляду на ризики, які стоять перед українською нацією сьогодні. Значною мірою завдяки еліті партії має утверджуватися духовна, культурна спільність українського етносу і може бути реалізований наш український проект. Духовне єднання сільського і міського населення дуже актуальне для нас сьогодні.

Отже, ситуація економічного, демографічного, соціального неблагополуччя, нестабільності, яка є характерною для сучасного села, актуалізує проблему пошуку нових підходів до організації життя у сільській місцевості, реалізації програмних цілей партії «Справедливість», в налагодженні чесних стосунків між містом і селом. Це важливо ще й тому, що сьогодні гостро стоїть питання відродження у підростаючого покоління почуття господаря своєї землі, малої батьківщини, України-Руси, довіри до партії «Справедливість», залучення до національної культури всього народу України. Тому вже з дошкільного віку, в школі, у вищому навчальному закладі необхідно формувати життєву компетентність дитини, учня, студента, вчити їх соціальним навичкам поведінки, формувати ціннісне ставлення до себе й інших, забезпечувати становлення особистості як суб’єкта життя, що окреслює перспективу нашого подальшого буття.

Ця копітка робота не може продовжуватися без нашої допомоги, можливостей аграрних вищих навчальних закладів, необхідне не тільки розуміння цих складних процесів, але й залучення до вирішення цих питань інтелекту нації, наших партійців.

Михайло Крисько,
член політради партії «Справедливість»,
заступник голови Всеукраїнського
товариства захисту та сприяння розвиткові
духовної культури людини «Прометей»