Уже декілька місяців підряд на сході України продовжується не просто конфлікт, а братовбивча війна. Будинки розбиті, виробництво розорене, води, світла, тепла, їжі, роботи нема, і в ближчі роки навряд чи буде. А руйнування населених пунктів з кожним днем продовжується. Кому все це потрібно? Його всерівно прийдеться відновлювати. Військовим, повстанцям це не болить, що їм до того, що вони, стріляючи з даху житлового будинку, підставляють мирних жителів, громадян України.

З екранів телевізорів сіють розбрат між українцями, росіянами та іншими народами, агітуючи їх на погибель, при цьому обвинувачують один одного в невинних жертвах серед мирного населення. Кому потрібна ця війна? Окремі корпорації отримують прибуток від продажу зброї. Війна - це ще великі кредити ворогуючим сторонам. А люди гинуть! Масово льється людська кров, кожний день в українські, російські сім’ї приходить горе.

Чергова ескалація збройного протистояння на Донбасі є найсерйознішою за весь час конфлікту. Найбільш кричущим «результатом» останнім часом став обстріл житлових кварталів Маріуполя з реактивних систем залпового вогню. Згідно з результатами попереднього розслідування, здійсненого представниками ОБСЄ, обстріл був проведений з території, яку контролюють сепаратисти, підтримувані Росією. Москва говорить про «провокації з боку української влади». Лідери сепаратистів заявляють про непричетність їх до обстрілу Маріуполя, не дивлячись на те, що обстріл був з їхнього боку.

Війна Путіна проти України є інформаційно-психологічною технологією, у якій головною мішенню виступає розум та політична свідомість українців. За допомогою психологічно-інформаційної зброї Москва зуміла атакувати свідомість російськомовних луганчан і донеччан, скоригувавши їх морально-психологічний стан, політичну психологію та соціально-політичну поведінку у необхідному для кремлівських маніпуляторів напрямку. Без потужної психологічної підготовки Кремлю ніколи б не вдалося активізувати свою місцеву п’яту колону до рівня збройної боротьби навіть під керівництвом диверсантів ГРУ РФ.

До головних засобів російської психологічної війни проти українського народу є поширення паніки в українському соціумі, зрив військової мобілізації ЗСУ, пропаганда індивідуалізму та регіоналізму (нехай Донбас сам за себе воює!) та спроби посіяти глибокий розкол і недовіру між владою і народом у даний час. Особливістю цих інформаційно-психологічних атак є те, що їхніми розповсюджувачами є зазвичай не тільки російські мас-медіа, а це роблять також несвідомо українські патріоти, матері солдат, звичайні громадяни, а часто і праві націоналістичні організації, які руйнують пам’ятники В.Леніну, вважаючи, що борються за демократизацію в суспільстві чи очищення влади, командування АТО від зрадників.

І головна проблема в нинішній ситуації – це відсутність довіри. Сепаратисти і Путін не довіряють Києву, Київ не довіряє ні сепаратистам ні Путіну. Після маріупольської трагедії президент Парламентської асамблеї ОБСЄ, депутат парламенту Фінляндії Ікка Канерва заявив про те, що необхідно обговорити можливість проведення в Україні миротворчої операції: «ОБСЄ присутня на території Східної України як цивільна неозброєна організація. Але чи не настав уже час, щоб запобігти ескалації і поширення війни, обговорити дуже серйозно, на міжнародному рівні, необхідність проведення миротворчої або кризової операції, щоб уникнути подальшого збільшення руйнувань і жертв?». Ситуація на сході України погіршується, тому «необхідно застосувати більш жорстку зброю в дискусії з української кризи».

Питання про введення миротворчих сил ООН на схід України піднімалось після трагедії з малайзійськім пасажирським літаком «Боїнг-777», яка сталася 17 липня 2014 р. Тоді в українській владі розглядали можливість звернення до ООН з проханням ввести миротворчі сили на схід нашої країни.

25 вересня минулого року Президент України Петро Порошенко на прес-конференції наголосив: «Не буде жодних миротворчих контингентів, тому що досвід застосування миротворчих контингентів у Придністров’ї, в інших заморожених конфліктах показує, що держава втрачає суверенітет над цією територією. На території України ніяких миротворчих контингентів не буде – і крапка!».

27 вересня міністр транспорту Малайзії Ліоу Тіонг Лай заявив, що його країна має намір звернутися до ООН з проханням відправити миротворців в Україну, оскільки, на його думку, українська влада не змогла забезпечити безпеку для розслідування на місці катастрофи авіалайнера.

На початку жовтня 2014 р. президент Білорусі Олександр Лукашенко в ексклюзивному інтерв’ю для «Euronews» зауважив, що готовий відправити білоруських миротворців на Донбас. «Якщо потрібно, хоча це для мене дуже небезпечна і жахлива річ… Якщо є недовіра Росії до Заходу, Заходу до Росії, Америки до Росії, Росії до Америки, і також недовіра між сторонами, які воюють, я готовий був би використовувати свої збройні сили, щоб розвести сторони конфлікту».

Відповідь на ініціативу О. Лукашенка озвучив директор департаменту інформаційної політики МЗС Євген Перебийніс: «Ніяких миротворчих військ в Україні не потрібно. Ми здатні самі навести порядок на своїй землі, якщо її залишать іноземні війська». Заступник глави Адміністрації Президента Валерій Чалий заявив: «Немає у нас такого конфлікту, відповідно до міжнародного права, який би вимагав втручання миротворців. Але ця пропозиція може бути розглянута, хоча на сьогоднішній день це питання не стоїть на порядку денному».

12 січня 2015 р. представники самопроголошеної ЛНР завили про доцільність введення миротворчих сил в зону конфлікту на сході України, після чого поновили обстріл житлових кварталів з реактивних систем.

Тобто, ідея введення миротворчих сил до зони конфлікту на Донбасі була озвучена політиками як в Україні, Росії, Європі, так і представниками бунтівних «республік». Згоду на це може дати тільки Верховна Рада України. Але враховуючи негативну позицію президента П. Порошенка з цього приводу, ймовірність такого рішення парламенту є нульовою.

Ситуація на сході України загострюється, не дивлячись ні на застосовані санкції до Росії, ні інші спроби української влади припинити агресивні дії і наміри Росії. Дієвою психологічною диверсією Москви є реалізація давнього римського правила divide et imperа, згідно з яким, українців слід між собою розділити, розпорошити і насадити переконання про несумісність інтересів українських областей та різних суспільних класів. Тактикою цієї психо-диверсії є поширення серед населення, особливо в західних областях, типових індивідуалістичних лозунгів «Чому львівські хлопці мають гинути за Донбас, коли донецькі біженці відпочивають у Львові?!», або «Яке Волині чи Закарпаттю діло до Луганщини?», чи «Які в простого хлопця зі Стрия інтереси в Донбасі і за що йому там гинути? Нехай олігархи посилають своїх синків відвойовувати їхні заводи і підприємства в Донбасі!». Небезпека таких психологічних маніпуляцій криється в їхній справедливості та зачіпає глибинні індивідуалістичні почуття кожного українця, який не хоче ризикувати і гинути за чужі інтереси. Саме особисті страхи, переживання, індивідуалізм та недовіру українців до своєї влади Путін використовує як метод паралізації української держави та армії в час воєнної загрози.

Якщо президент, уряд і парламент після трагічних подій біля Волновахи, в Донецьку та Маріуполі дійсно хочуть припинити війну, то вони самі мають звернутися до Ради Безпеки ООН з проханням направити в нашу країну міжнародні миротворчі сили. І далі зволікати не можна. Кожний наступний день Україна буде нести непомірні втрати як серед силових структур, так серед мирного населення. Вважаю, що питання введення миротворчих сил у зону конфлікту необхідно вирішувати негайно.

1. Це потрібно для того, щоб забезпечити відносно задовільний контроль за ділянкою українсько-російського кордону, який зараз не контролюється урядом України. Зокрема, надати міжнародним
силам право контролю на пропускних прикордонних пунктах, включаючи огляд транспортних засобів. Вздовж кордону з Росією можна розмістити миротворців з переважанням в їх складі представників інших держав…

2. Це забезпечить на деякий час стійке перемир’я на сході України. І не треба буде розбиратися потім у взаємних звинуваченнях сторін в тих випадках, якщо будуть провокації або обстріли. Зразу буде видно хто є хто.

3. Це дає змогу відновити нормальне транспортне сполучення між територією України і тією її частиною, яка контролюється сепаратистами.

4. Це дає можливість уникнути марної загибелі бійців, мирного населення і не допустити погіршення гуманітарної ситуації, а також повернути біженців в місця їх попереднього проживання.

Тож рішення за Президентом і Верховною Радою України. Україна сьогодні неспроможна сама навести порядок на своїй землі. Бійню на Сході України необхідно зупинити!

Михайло Крисько,
член Політради партії «Справедливість»,
голова Ради Форуму миру