4.05.2017 - 13:10

olijnikКоли за вічну межу ідуть такі Постаті, - дрібніє світ, нікчемніють дуті авторитети, миршавими і сірими бачаться записні «патрійоти»… А словесна тріскотня «чолових» і челяді, - полова половою перед Його Словом, Його Мудрістю, Його Позицією…

…Ми не полки супроти душолова,
Ми проти нього подвигаєм Слово,
І хай Господь на подвиг окропить!

Борис Олійник мав лише Слово - і в наступі, і в обороні - та що то була за зброя!..

М‘який, спокійний, толерантний, інтелігентний від природи і виховання, володіючи тонким гумором та незлостивою іронією, Борис Ілліч водночас був нещадним до несправедливості, лизоблюдства, продажництва, ненавидів зрадників, не терпів перевертнів. Та найбільше боліла йому Україна, її доля, її минуле, день нинішній і прийдешній…

Спершу познайомився з глибокою і проникливою поезією Бориса Олійника ще в молоді роки, а потому, через два десятиліття, мав щастя особисто знати, спілкуватися і працювати з Борисом Іллічем. Близько пізнав його як Людину, Патріота і Громадянина…

…Середня школа у Старій Синяві на Поділлі, де я, молодий журналіст районної газети «Колос» вів літературний клуб на початку 1970-х років, стала місцем творчих дискусій початківців-поетів і прозаїків… Пригадую, як затамували подих старшокласники, коли, досліджуючи образність поезії, саме на творчому взірці майстерності Бориса Олійника продекламував їм:

…В медовій тиші зрілого поліття
Поволі, за покорою волів,
Рипіло вісімнадцяте століття…

Поетичний твір про Григорія Сковороду раптом заграв усіма барвами минувшини і до актової зали наче увірвалося гаряче пожнив‘я епохи великого філософа і мандрівника, як особливе тло цілісної картини українського світу його доби.

А Олійникова «Істина», то не просто паркетно-партійний трафарет радянської епохи. Син полеглого у боях з нацизмом полтавчанина-хлібороба, що одягнув солдатську шинелю і віддав життя за рідну землю, Борис Олійник був справжнім українським комуністом-патріотом, глибоко вірив в ідею справедливості, рівності і братерства, ніколи їй не зраджував навіть полишивши фракцію КПУ та саму обтяжену меркантильністю та прислужництвом партію.

…Ми світ новий задумали
Створить руками чистими
І людство в нас повірило,
Як в абсолютну істину…
Не затулив нам обрію
Гіркий шматок насущного
Себе подарували ми
Великому грядущому…
Ми чисті перед совістю,
Нащадками й планетою
І правду цю освячуєм
Своїми партбілетами …

Саме на цьому усвідомленні особливої ролі і місії лівої політичної течії в житті Української держави і суспільства ми близько зійшлися з Борисом Іллічем. Він вітав ідею створення партії «Справедливість», активно допомагав нам і співпрацював на всіх етапах її становлення.

Найвищу відзнаку нашої партії медаль «Подвижник справедливості» за №2 Борис Олійник отримав на з‘їзді «Справедливості» разом з великим патріотом України і духовним стовпом нації, Предстоятелем Української Православної Церкви Митрополитом Київським і всієї України Володимиром(відзнака №1) та письменником, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка членом Політичної Ради партії Олександром Сизоненком і головним редактором журналу «Дніпро» заслуженим діячем мистецтв України секретарем Політради Миколою Луківим.

oliynik

На фото: в офісі партії у день нагородження відзнакою «Подвижник справедливості» - Борис Олійник, митрополит Володимир, секретар Політради партії Борис Козоріз та редактор газети «Народна справедливість» Лілія Брудницька.

Бориса Олійника сміливо можна назвати громадянином світу, він побував майже у всіх «гарячих точках» колишнього Союзу і планети, його серце ятрили рани Югославії, Сербії, свій біль він переніс до книги «У замкненому колі»(2007 р.)…Та насамперед Великого Українця тривожило усе, що торкалося України. Ще за часів СРСР з трибуни сесії Верховної Ради Союзу він гостро і прямо поставив проблему голодомору в Україні 1932-33 років, назвавши його геноцидом українського народу.

Пізніше, впродовж семи років працюючи у Парламентській Асамблеї Ради Європи разом з Борисом Іллічем в одній з ним політичній групі об‘єднаних європейських лівих, ми завжди узгоджували свої позиції з усієї проблематики що стосувалася України, виступали в унісон, домагалися ухвалення резолюцій на підтримку молодої української держави.

Олійник, демократ за означенням, проте, не млів од «європейських цінностей», добре усвідомлюючи, що не все там аж такого цінного, що є там і подвійні-потрійні стандарти, і зверхність чиновництва…І завжди нагадував:

…Де була б ти сьогодні, Європо,
Де була б ти,
Якби не вони?

Саме величезні жертви війни, принесені нашим народом на вівтар перемоги, врятували Європу і світ.

Керівник української парламентської делегації і віце-президент ПАРЄ, Олійник вів проукраїнську лінію у бюро Асамблеї та на її сесіях. Надто ж коли це стосувалося Чорнобильської трагедії, бо пізнав це лихо не з газетних публікацій, а ведучи репортажі майже від самого смертоносного жерла реактора. Опромінений, він втратив здоров‘я та змушений був впродовж багатьох років вдаватися до гемодіалізу аби підтримати свій організм.

І попри все, Борис Олійник ніколи не втрачав оптимізму, сили духу, властивої йому іронії та гумору. При зустрічах, завжди приязно обнімалися, крізь примружені повіки - іскорки усміху та блиск мудрих очей і Олійникова класична фразочка: «В чём дело-вопрос, Іване Сергійовичу?..».

Сьогодні «вопрос», дорогий Борисе Іллічу, - на кого Ви полишили цей світ?.. І що буде з Україною, яку Ви безмежно любили?. .Втім, вічно житиме Ваша мудрість і Ваше слово, вкладене у книги. І працюватиме на майбутнє України. Вашу справедливу справу маємо продовжити ми, хто, як і Ви, є українцями по-духу, а «хто по-духу сучий син» має піти …

Вічна пам‘ять Вам, славний сину України!

Іван Чиж

Не забудь…

На майдані,
зганьбленім дощенту,
Патріот невтішено ридав:
— То кому ж ти,
пане Президенте, нас із Україною віддав?!
Ми ж тебе вознесли в піднебесся,
Ми ж тебе в ікону возвели!
Нас же, як снопи у перевесла,
Пов’язали
й чужакам здали.
Президент, за протоколом,
гречно
Відказав:
— А приглушіть баси,
Бо не я ж, а ви здали за гречку Злодіям в законі 2
голоси. —
Ну, то й що ж відповіси, народе,
На такий від Президента спіч ?
Думай, думай…
А поки з нагоди Я тобі відважу меживіч:
Якщо ти встонадцяте у яму Сам себе загнав без сторожів,
То, можливо,
трясця його мамі,
Ти на інше вже й не заслужив,
Окрім того, щоб наймитувати
В крамарів, як споконвіку звик ?
То й сиди тепера нишком в хаті,
Зав’язавши у шнурок язик.
Та коли запрагнеш стать Народом,
А не козачком в крамарука,
Доведеться у Яру Холоднім
Кликати на круг Залізняка.
Та не жди,
що знов за нас на палі
Діти в Крутах голови складуть.
Не хитруй:
вони вже на вокзалі.
Уставай…
та й вила ж не забудь!

Коментарі, залишені відвідувачами сайту

  1. Гарно, Іване Сергійовичу, предобре! Тому що від щирого серця, тому що по правді, по совісті. СПРАВЕДЛИВО! Щира Правда Розум точить…

    Комментарий от Михайло К — 04/05/2017 @ 23:14

Вибачте, коментування на разі закрито