Своє рішення взяти участь в творчому конкурсі для молоді, обумовлюю можливістю зосередити увагу держави та суспільства на речах, які молодь хвилюють. Дати сигнал про те, що не так в`же і легко бути молодим, коли бачиш як на твоїх очах знищується країна в якій ти живеш. Країна, яка сторіччями виборювала власну незалежність, а отримавши її – з легкістю втрачає.

Думаю що кожен причетний до приведення країни в теперішній стан, в більшій або меншій мірі, дехто це робив свідомо, а хтось через брак знань. Навіть після минулих кривавих подій, у нас так і не розпочато реального процесу перетворення України із «території з населенням» - в «державу з громадянами». Без сумніву, багато чого залежить від влади та чиновників, що її представляють. Своєю діяльністю вони доводять, що не тільки не здатні, але і не бажають створити умови для розвитку країни.

На підтвердження цієї тези, поділюся своїми спостереженнями із повсякденного життя. Пригадується випадок, який стався у нашому райцентрі під час заходів із вшанування жертв Голодомору. Там мені довелося зловити на собі здивовано – скептичний погляд чиновника який випадково почув, що тут я був не через приналежність до «працівників бюджетної сфери», а прийшов сюди самостійно, за покликом серця, бо відчуваю необхідність бути тут присутнім. Про що ще може свідчити цей погляд, окрім як не демонстрацію зневаги до таких переконань!? Але це мене не дивує, безліч таких людей працюють в державному секторі. Замість служіння кожному із нас окремо, а відтак державі і суспільству в цілому, здається, що метою їх перебування на посадах є тільки доступ до сумнівних можливостей…

Інший випадок трапився зі мною в черзі, коли літній чоловік попереду емоційно висловився «достало! когда ж уже «наши» придут». Ця репліка була спричинена всім відомою байдужістю до проблем звичайних громадян, коли чиновники самоусуваються від виконання своїх обов’язків, змушуючи людей ходити «по колу». Намагаючись зрозуміти реакцію людини, я запитав його українською: «а хто це такі - «наши?». У відповідь почув: «А кто порядок наведёт, те и наши».

Наявний у населення міста і району скептицизм щодо вміння місцевих чиновників робити зміни в нашому житті можна б і далі поширювати на численних прикладах, але вважаю доречним зупинитися. Зупинитися і засвідчити віру молоді в можливість змін, віру, яку надає в тому числі, визначення «наших» надане тим чоловіком із черги. Не дякуючи владі, а всупереч її сподіванням, завдяки молоді яка вже потрапила до неї – ми все ж таки рухаємось вперед. Повільно, але країна змінюється, зароджується українська нація, яка починає виявляти у війні – рішучість, в поразці – виклик, в перемозі – великодушність, а в мирі – доброзичливість.

На завершення, заради об’єктивності у розподілі відповідальності між чиновниками та суспільством, на прикладі рекламного банеру місцевого підприємця «Побутова техніка з ЄВРОПИ», поділюся своїми судженнями про вплив на нашу свідомість тими людьми, які владу не представляють. Для молоді району України є частиною великої сім’ї європейських народів, а банер такого змісту натякає, що Генічеськ нібито не Європа. Хоч поки що європейці ми здебільшого географічно, але підкреслюючи це, ми відмежовуємось від неї, створюємо штучні перепони.

Молодь знає і давно вже сповідує центральну європейську ідею банальності добра. Для того, аби робити добро, достатньо лише сплачувати податки, піклуватися про близьких та викладати сміття в профільний бак, а не на балкон до сусіда.

Тому ми, молодь, не сприймаємо бар’єрів. Попереду у нас - великий шлях розбудови власної європейської країни.

Дмитро Решетар,
голова Генічеської міської організації партії “Справедливість”,
практикуючий юрист,
для конкурсу газети “Приазовська правда”