Концепція розвитку освіти України “Від освіти масової до освіти якісної”

Об'єднані ліві і селяниПрезидент оголосив, що 2011 рік буде роком української освіти, відбудеться з’їзд всіх педагогів України. Які проблеми будуть першочерговими, куди попливе український освітянський корабель, яким курсом – на велику воду чи на рифи і каміння?

Зрозуміло, що без якісної освіти заможної держави не буде. Не випадково, ще в XVI сторіччі європейський просвітитель Еразм Роттердамський говорив, що ефективність управління державою, її благополуччя залежить від освіченості її еліти, її керівників. І це підтвердили наступні століття. Тож якою буде наша школа, такою й буде країна, її стратегічний розвиток.

Від декларацій – до конкретних кроків

Розпочну з того, чи є в нашій освіті компас і карти з маршрутами руху. Звичайно, є. Це Конституція і низка законів прямої дії. Окрім того, законодавство передбачає, що стратегічні напрямки розвитку освіти і науки схвалюють уряд і парламент. Проте сьогодні на рівні уряду ми не знайдемо перспективного плану, стратегічної програми розвитку освіти. Такий документ було затверджено 2005 року і розрахований він був на 5 років. Термін дії його закінчився, хоч про ту програму забули і не згадували ще років три тому. Застаріла і Доктрина розвитку освіти, затверджена 2003 року.

Процес переходу на нові стандарти, навчальні програми в рамках дванадцятирічки наштовхнувся на неготовність країни до цих змін і морально, і матеріально, хоч уся Європа і світ давно пішли тим шляхом. Закінчилось все банальним зупиненням основного кроку реформ, передбачених національною Доктриною – відміною дванадцяти річки. Пробуксовує Болонський процес, не отримавши фінансової і юридичної підтримки, що викликає справедливі нарікання громадськості. На жаль, суспільство стає свідком певного застою, втрати якості національної освіти. Велику тривогу в Україні і, до речі, в Західній Європі, США викликає «повторна» неграмотність, коли люди після закінчення школи чи навіть вузу, не читаючи десятками років, не працюючи над собою, втрачають здатність об‘єктивно осмислювати реальність. Не можуть зрозуміти, що діється в суспільстві, освоїти нові технології. Найгірше те, що на очах падає моральність суспільства. Молодь дезорієнтована, педагоги, батьки не мають чітких орієнтирів виховної роботи.

Європейський союз активно розвиває освітянські програми, готується до об’єднання зусиль з оновлення і розвитку середньої освіти. Про це буде мовлено і в Києві на сайті міністрів освіти Європи восени 2011 року. Сусідня Росія ініціює нові стандарти освіти, один за одним освітянські національні проекти.

Як діяти в цій ситуації нам. Найперше, вважаю, слід радикально змінити ставлення держави, її еліти, місцевої влади і бізнесу до освіти, до Вчителя і Учня. Вкладення в людський капітал в США сягає 76%, в Європейських країнах – 74%, звідси і результати. У нас же цей показник втричі нижчий. В бюджеті на 2011 рік на освіту передбачається спрямувати близько 6 % ВВП. Фінансуються в основному зарплата і комунальні послуги. Цього явно недостатньо. Практика засвідчила, що фактично ця цифра буде значно нижчою, оскільки на кінець року всі уряди постійно секвеструють видатки на освіту. Громадськість стає свідком безпрецедентної політизації шкіл, позашкільних установ, фактичного закриття сотень навчальних закладів. Новий Податковий Кодекс не захистив освітянські і наукові заклади, не створив умов для їх розвитку. Бізнес не зацікавлений у вкладанні коштів у розвиток освіти і науки, ці витрати не включаються до складу валових витрат, до собівартості продукції.

Не випадково в сумарних витратах університетів частка приватного капіталу менша за один відсоток. Ще менше у профтехучилищах і школах, не кажучи вже про дитсадки і інтернати. В той же час у Англії такі доходи сягають 26%, у Канаді – 40%, США – 32% від бюджету вузів.

В Україні слід радикально змінювати ставлення до людини. Не можна погоджуватись із жорстоко-ліберальною економікою, коли через бюджет, на освіту, науку, медицину спрямовується менше 28% ВВП. В Європі цей показник сягає 45-50%.

Зверніть увагу, як нещодавно бізнес відстоював свої інтереси на Майдані, як наполягав на тому, щоб контролюючі органи не втручались в їх діяльність. На цьому тлі ситуація в державних навчальних закладах є просто кричущою, а згадки про автономію університетів, шкіл – сміховинними. Кількість різних перевірок невпинно зростає. При цьому, прихід контролера обов’язково мусить закінчитись «плідним» результатом – нарахуванням пені, штрафу чи інше. Інколи «чи інше» виміряється в цифрах із багатьма нулями. Тому дискусія про самостійність навчальних закладів, окремі рахунки, введення посад бухгалтерів і в т.ч. школах у фахівців викликає іронію. Армади перевіряльників чи до бізнесу доберуться, а директора школи, технікуму чи ПТУ вже точно замордують. Перевірки слід впорядкувати і мінімізувати, більше довіряти колективам, всіляко підтримуючи їх самоврядність і демократію.

Арифметичні адмінпідходи не працюють

Хочу дещо зупинитись на керованості галуззю, інноваційних підходах до управління освітою. Не можу не прокоментувати останню адмінреформу, об’єднання МОН та Міністерства сім’ї, молоді і спорту. Думаю, що фахівці не в захваті від цього кроку. Ніхто не аналізував функцій, які здійснюють міністерства, що у них спільного, а що ні. Бачимо дезорганізацію центральних органів виконавчої влади. Чому? Бо не слід забувати, що в Міносвіти і науки ще раніше сконцентровано чотири Міністерства і держкомітети! В результаті – школа, дитсадок опинилися на десятому місці в пріоритетах. Нині вливається ще відомство, яке вже саме зшите з Міністерства сім’ї, молоді і Держкомспорту. На думку фахівців, функції навчання і виховання, проблеми дітей, сиріт, сім’ї, молоді ще можна поєднати в діяльності органів управління освітою, але проблеми професійного спорту, олімпійського руху – це надто складний напрямок, пов’язаний із діяльністю 120 федерацій спорту. Зрозуміло, що у влади до таких проблем, як інтернатні заклади, а їх в Україні 75 типів, позашкільних установ (15 тисяч установ), профтехосвіти (2,5 тис. приватних і державних, п’ять тисяч робочих професій), сільська школа, руки не дійдуть, незалежно від того, хто працюватиме в новому мегаміністерстві. Ще в прикрішому становищі місцеві органи управління освітою. В багатьох районах – це 2 – 3 особи з мізерними зарплатами. Маємо нині парадокс – одне міністерство, а відповідних управлінь в областях є кілька.

Вважаю, що проблеми спорту слід виокремити в окрему державну структуру, з підпорядкуванням безпосередньо уряду і Президенту. Штаб освіти і науки визначає перспективи розвитку країни, тут арифметичні адміністративні підходи ніколи не спрацюють. Неможна з чисто ринковими механізмами підходити до освіти, це складний живий організм, де роль суспільства і держави є визначальною. Не хочу бути ретроградом, але найкращим в ситуації, що склалася, було б повернення до створення Міністерства народної освіти, як це було і за царя, і радянської влади. Тоді школа була б дійсно державним пріоритетом.

Освіта впродовж життя – як ми готові до неї

На відміну від традиційної освітньої моделі, що базувалася на пріоритеті простого засвоєння і відтворення інформації, головною метою навчання в XXI столітті стає всебічний розвиток людської особистості як рівновеликої цінності. До цього нас спонукає головна педагогічна ідея сучасності – освіта впродовж життя.

Великий педагог, наш земляк К.Д. Ушинський, дискутуючи, які знання надати учневі, говорив, що це мусить бути система добре відібраних, пов’язаних між собою знань. Добре систематизовані, відібрані знання, засвоєні людиною, він і називав розумом. Мушу сказати, що в Україні ще не сформовано науково обґрунтованого системного підходу до відбору знань як у середній, так і вищій школі. Серйозність цієї проблеми, її вирішальний вплив на якість всього освітнього процесу вимагає прийняття спеціальної цільової державної програми «Зміст освіти», координації зусиль академій наук, вузів, педагогів-практиків, новаторів, створення потужного науково-методичного Центру, який би поєднав зусилля науковців і практиків. В кожному Науково-дослідному інституті Національної Академії наук мусить бути підрозділ, який би опікувався змістом освіти. На цю проблему мусить бути націлено хоча б п’ять НДІ Академії педагогічних наук.

Наступним завданням дня має стати пошук ефективних, інноваційних методів викладання і виховання, апробація нового, ефективна практика. Вважаю, що настав час нових взаємозв’язків Міністерства освіти і Академії педагогічних наук, її науково-дослідних інститутів. Освітянське відомство мусить чітко формувати державні завдання – замовлення на важливо актуальні проблеми освіти і виховання, а АПН – досліджувати, вивчати ці проблеми, давати відповіді на існуючі проблеми, розробляти рекомендації тощо. Серед них – проблеми сім’ї, здоров‘я дітей, теми безпритульності, діяльності інтернатів, сімей, які всиновлюють дітей, чи небажання молоді навчатись, різкий сплеск насилля серед молоді та інше. Такий би підхід допоміг стати на реальний фундамент педагогіко-психологічній науці, сприяв би провідним вченим реалізувати себе, свої знання, отримати достойну зарплату. Хочемо, щоб наша молодь любила державу, шанувала батьків, старших – не скупімося на психолого-педагогічну науку. Гени агресії, нігілізму грізно проявляють себе по всьому світу.

Ум без книги, аки птица опешена

Давно назріла проблема реалізації національного проекту «Електронна і медіа освіта». Кожен громадянин мусить мати змогу навчатись у школі чи вузі, здобувати нові знання у зрілому віці, не виходячи із будинку. Особливо це важливо для людей з вадами розвитку. Державна програма інформаційних і комунікаційних технологій в освіті на 2005-2010 рр. вичерпала себе, нова задекларована лише на рівні Концепції. Наявна комп’ютерна техніка в школах і ПТУ і навіть у вузах є застарілою щонайменше наполовину, потребує регулярного оновлення. На жаль в бюджеті 2011 року на це кошти не виділені, а в 2012 році буде не краще. Слід вирішити до кінця проблему доступу до інформації, завершити розбудову інформаційного освітянсько-наукового проекту «Уран» на базі КПІ, доєднати до нього всі обласні центри, вузи, створити «Острів знань» для школярів, студентів, де б в електронній формі по кожному предмету був би весь необхідний навчальний комплект – від програми, підручників, посібників, до електронних ігор, навчальних фільмів і мультиків.

Слід раз і назавжди упорядкувати процес підручникотворення. Вважаю, що доцільно було б випускати по кожному предмету навчально-методичний комплект, який би складався із базового державного підручника високого ґатунку, який би писали найкращі вчені і педагоги-практики. Інші автори, на приватній основі, готували б альтернативні підручники. «Ум без книги, аки птица опешена», говорили наші предки. І ніщо не зможе замінити для людини книгу. Також до підручника мусить бути випущені додатки, в т.ч. і в електронній формі.

Не можна всерйоз говорити про якість знань, коли маємо на 5 – 6 шкіл в Україні один журнал з базових дисциплін: «Фізика в школі», «Історія України» чи інше. Як працювати вчителеві, особливо на селі, не відомо. Протягом 2011-2012 років треба поставити крапку із повним забезпеченням навчальними комплектами, підручниками всіх школярів, оновити старі підручники. Не повинні лягати спати голова районної ради чи міської ради, глава відповідної адміністрації, якщо в шкільній бібліотеці немає профільних журналів, підручників, а школи не доєднані до Інтернету. Уряд мусить встановити правило – будь-яка державна ліцензія на використання частот, запровадження сучасного Інтернету ЗG чи 4G, функціонування будь-якого теле- чи радіоканалу повинні включати вимогу надання безплатних чи на пільгових умовах послуг навчальним закладам. Освітньо-культурні канали, передачі повинні бути на рівні 15-20% всіх телепрограм. Приклад повинен показати колектив УТ-1, де замість регулярних мордобоїв слід показувати кращих українських та зарубіжних вчених, вчителів. За ними мусить послідувати «Інтер, «1+1» та інші. Навіть в Шостці на Сумщині вже йдуть такі передачі. А в Україні? Хорошого Вчителя чи талановитого Професора Україна повинна знати не гірше, ніж братів Кличків чи футболіста Шевченка, прем’єра чи нардепів.

Коли 1961 року Радянський Союз запустив в космос першого космонавта, до нас в країну масово почали їздити делегації із США, Європи. Їх цікавила наша школа. Не випадково тоді в конгресі США було заявлено: якщо уряд не зробить освіту пріоритетом, то Америка скоро заговорить російською мовою. Зрозуміло, що без підтримки школи, сучасного шкільного обладнання, сучасних лабораторій і дослідницької апаратури для університетів, верстатів для профтехучилищ якісної освіти бути не може. Нині найактуальнішою є тема створення в Україні індустрії сучасних технічних, інформаційних засобів навчання. Від парт і дошок, що не травмують дітей, до складних приладів і тонельних мікроскопів. В свій час в Україні на базі одного із Сумських НДІ НАНУ України був започаткований технопарк, який би мусив розробляти сучасне інноваційне приладдя для всієї системи освіти. До цієї роботи мусив би долучитись не один завод, в т.ч. і сумський «Селмі», який випускає електронні мікроскопи. Активно велись переговори із німецькими фірмами. 2006 року було створено Асоціацію виробників технічних засобів навчання. На жаль, всі ці новації забули в наступні роки, а нині за всіма реорганізаціями, напевне, про це ніколи і згадувати. Актуальною є розробка і створення державної цільової програми «Навчальне приладдя», реанімація відповідного технопарку. Думається, що на ці всі проекти потрібно разів в десять менше коштів, ніж на Євро-2012. Але віддача буде набагато ефективнішою і забезпечить просування України до числа країн-лідерів.

Не раз пересвідчувався, скільки помилок і неточностей допускалось і допускається нині в програмах, посібниках, підручниках, нормативних актах, інструкціях. Чому? Бо не завжди перевіряли їх на практиці, яка, як відомо, є критерієм успіху. Тоді вся Україна, скажімо, дивується, що в тестах зовнішнього незалежного оцінювання є помилки. Скажімо, в завданнях є дві дати заснування Київської Русі. Це стало можливим, бо багато помилок є у підручниках, програмах. Мусить стати правилом – підручник, програма потрапить в школу чи вуз лише після апробації, дослідження його ефективності, інновативності.

Оглядаючись на минулі роки, бачимо, що самі по собі і, здавалося б, непогані ініціативи переходу на 12-річну освіту, 12-бальну систему оцінювання, запровадження нових навчальних програм, стандартів, нових курсів відбувалися в державі на початку цього століття без практичної перевірки, широкого обговорення, корекції і т.і. Це викликало і викликає багато нарікань, непорозумінь. На цьому тлі непростий крок, як запровадження зовнішнього незалежного оцінювання, відбувався поетапно, через апробацію і тому знайшов більшість прихильників в суспільстві. Тому громадськості не слід піддаватись на спроби повернутись до старої системи вступу до вишів, ліквідувати ЗНО.

Щоб уникнути в подальшому таких непорозумінь, напрацьовувати нове і передове в освіті і вихованні, уряд у 2006 році затвердив програму «Школа майбутнього». Планувалося створити на загальнодержавному та регіональному рівнях творчі колективи педагогів, здійснити спільно з вченими пошук, перевірку нових навчальних і виховних систем, запровадити нову оплату праці вчителям, відійти від традиційних ставок і доплат за стаж, а перейти до оплати за результатами праці. Навчати сьогодні за класичною класно-урочною системою так, як це було за Яна Коменського, вже не можна. З одного боку, діти отримали необмежені можливості доступу до інформації, з іншого – в світі дедалі більше з’являється дітей з природженими якісно новими психічними, інтелектуальними здібностями. Вчені виявили, що ще піввіку назад «незвичайні» якості фіксувалися в кожній десятій дитині, нині їх – 90%. Вивчення ДНК цих дітей показало, що у звичайних дітей активно функціонує 20 із 64 кодонів ДНК (кодон – одиниця генетичної інформації, зашифрованої в молекулі ДНК). У дітей «незвичайних», як їх називають «діти-індиго», активно функціонує 32 – 34 кодона. Не виключено, що мова йде про появу нового типу людей, з іншими властивостями імунної системи. Наведені вище факти свідчать про особливе значення, витребуваність нинішньої психолого-педагогічної науки, необхідність йти в ногу із часом. Психолого-педагогічна наука, де працює багато талановитих вчених, мусить із камерної ставати життєвою, перейти від написання наукових трактатів, дисертаційотворення до живих справ, яких чекає все суспільство. Нині за оцінками російських вчених сучасна школа відійшла на третє місце за впливом на інформованість учнів. Це надзвичайно ускладнило роботу педагога. Сподіватися, що старими методами можна розвивати нашу освіту, школу – це шлях в нікуди. Знайти ефективний вихід із цього становища – спільне завдання влади, педагогічної громадськості, вчених.

Потенціал вищої школи вичерпується

Прикро говорити, але попри серйозні успіхи окремих університетів, назагал нині видно, що економічні негаразди, руйнування високотехнічних виробництв, комерціалізація освіти, неконтрольований ріст вузів і студентів привів до втрати якості вищої школи і наша вища школа вичерпує внутрішні резерви і сідає на мілину. По світовому рейтингу Київський національний університет імені Тараса Шевченка посідає за 2009 рік 1613 місце, Київська політехніка – 2173, Львівський університет імені І.Франка – 2223, Харківський національний університет імені В.Каразіна – 2570 місце. За роки незалежності в Україні не збудовано жодного надсучасного нового університету чи хоча б потужного лабораторно-дослідницького комплексу. Залишилась нереалізованою ініціатива щодо створення дослідницьких університетів. Великий науковий, кадровий потенціал вузів самотужки вже не може реалізуватись, дати нову якість вузівської освіти і науки. Ініційована громадською колегією МОНу свого часу державна програма «Наука в університеті» була покликана вирішити одну із головних проблем вітчизняної вищої школи – повернути науку в стіни вузів, створити можливість викладачам і студентам займатись дослідництвом, підвищити якість підготовки фахівців, спрямувати на ці цілі 525,3 млн. гривень, створити п’ять дослідницьких університетів, залучити до цієї діяльності більш як 4,6 тисячі дослідників. Реорганізація МОН, виокремлення з його складу окремого державного Комітету, а потім Агенції з науки і інновацій плюс економічна криза загальмували цей архіважливий для країни процес. У вищій школі склалася дивна ситуація – штучно, з центру, зроблено спробу розірвати освітній і науковий процеси. Відрив академічної науки від освітнього процесу, осібне існування академій наук, слабкі зв’язки із виробництвом, практикою мусять рано чи пізно бути подоланими. Доцільно було б передати до складу дослідницьких університетів інститути відповідних академій наук, змінити стосунки із бізнесом. Реалізація «потрійної інноваційної спіралі», яка б поєднала освіту, науку і виробництво – це вимога часу. Переконаний, що без революції у зміні стосунків бізнес-освіта якісних зрушень не буде. Стара, ще радянська система фінансування вузів у ринковій економіці діяти не буде. Якби бізнес щорічно інвестував у вищу школу хоча б 2-3% від Фонду заробітної плати (7-10 млрд. грн.), то тоді ми б почали справжні зрушення в освіті.

Згоден, що прийшов час удосконалити Закон «Про вищу освіту». Проте не слід, на мою думку, встановлювати в ньому жорстку чисельність студентів для різного типу університетів. Хочу закликати владців не педалювати процес злиття, ліквідації університетів. Це не може бути самоціллю. Слід виходити із росту якості освіти, закривати ті вузи, які не відповідають високим критеріям, а не схрещувати коня з третиною лані. Серед пріоритетів – зупинення поширення псевдоосвіти, підвищити вимоги до якості знань. Це слід робити через незалежну експертну оцінку, участь бізнесу і громадськості. Не пишу про загальновідомі речі – університетську автономію, право вузів видавати дипломи кандидатів і докторів наук, звання доцентів і професорів, формувати навчальні плани, обрання викладачів, посилення внутрівузівської демократії – без цього нічого не буде. Законодавчо слід стимулювати створення різних підприємств при вузах з метою трансферу технологій, переходу від ідеї до металу, технологій, як кажуть вчені. Вузам потрібно створювати умови для розвитку, а не намагатися ними керувати, тиснути на ректорів, свавільничати при їх обранні. Це недопустимо. Слід упередити негативні наслідки демографічної кризи, зменшити пропорцію студент-викладач з 14:1 до 8:1. Думаю, що до президентських ініціатив – національних інвестиційних проектів – було б доцільно доєднати хоча б два проекти – «Школа майбутнього» та «Наука в університеті», які б дозволили знайти точки зросту вітчизняної освіти.

І нарешті про головне – про Вчителя

Пам’ятаю, як довелося в ролі новоспеченого міністра із командою визначатися із пріоритетами діяльності. Було багато слушних пропозицій – від нових методик і предметів до суцільної інформатизації, оновлення бази і т.і. І при цьому всі казали правильно, але ніхто не говорив – хто це буде робити? Відповідь на це питання і визначає головну ланку в освіті – це проблема добору, підготовки і виховання Вчителя. Згадаймо, як Василь Олександрович Сухомлинський писав про покликання людини, пошук правильного її місця в житті. Він говорив – ось є пекло і є рай. І там і там одні і ті ж люди. Але в раю вони працюють за покликанням, у відповідності зі своїм характером і здібностями, а в пеклі – все переплутано, кожен робить нелюбу справу. Пригадаймо і Григорія Савича Сковороду, його тезу про «сродну працю».

Професія Вчителя є святою на Землі. Всі ми це розуміємо. На жаль, ставлення держави, суспільства до педагогів останнім часом погіршилось. Про це свідчать сумні факти. Зарплата вчителів (1800 грн./міс.) не досягла рівня середньої в країні (2600 грн.), а вона повинна бути не меншою, ніж у промисловості (2800 грн.), а у вищій освіті у двічі вищою. Працюючий Вчитель, Вихователь, Викладач навіть на півтори-дві ставки, є по суті бідною людиною. На житловій черзі нині перебуває більше 25 тисяч педагогічних та науково-педагогічних працівників. Конкурси в педвузи є мінімальними, а з окремих спеціальностей є навіть недобір. І це прикро. Педагогічні вузи повинні бути на особливому режимі фінансування в Міносвіті. Їм нині найскладніше в ринковому вирі.

На жаль, із 2008 року зарплата педагогів, вчених на вимогу МВФ, практично не зростає, а лише незначно індексується. В цьому році її зростання складе близько 8,9%, і то лише з грудня. Правда Уряд змінює ситуацію на краще, але ці кроки є нерішучими. Тривогу в працівників шкіл і вузів викликає пенсійна реформа. З одного боку, вчителі можуть втратити право пільгового виходу на пенсію, з іншого – в далекий кут ховається проблема визначення розміру їх пенсій нарівні із держслужбовцями.

Ситуація потребує невідкладних кроків. В кожному районі чи місті слід передбачити надання пільгових кредитів педагогічним працівникам для придбання житла. Доцільно було б подумати і про запровадження цільвого освітянського податку. При кожній раді, як того вимагає Закон «Про освіту», мусить бути створений Фонд розвитку освіти. Особлива увага молодій зміні. Треба негайно збільшити з 5 до 10 окладів (цю виплату було започатковано в 2007 році) виплату підйомних для молодих вчителів, поширити дію цієї норми на тих, хто не тільки їде в сільську школу, а і йде працювати в міські школи, дитсадки чи училища, вузи. Сума витрат на ці цілі не перевищуватиме 80 – 100 млн. грн. в рік. Для держави – це ніщо! Слід поновити стимулювання творчо працюючих педагогів, збільшити до 2-х окладів преміальні, встановити, де це ще не зроблено, іменні премії для кращих. Нині щорічно майже 1700 педагогів такі премії отримують, але в багатьох містах і районах, на превеликий жаль, почали економити на цьому, відміняти премії.

Парламент чи уряд мусять дати законодавче право місцевим радам встановити цільові добавки вчителям, особливо молодим, до речі, і лікарям, працівникам культури. Не випадково, як свідчить статистика, перші три роки закріплюється в школі лише третина молодих педагогів.

Пріоритетом для держави при фінансуванні, забезпеченні підручниками, сучасними технічними засобами повинні бути педагогічні університети. Для управлінь і відділів освіти головним завданням має бути спільна з педвузами робота по добору кращих дітей до навчання. Школи молодого педагога, цільовий відбір, профорієнтаційна діяльність, турбота про майбутнього вчителя, радикальне оновлення змісту і методів навчання в педвузах, введення однорічного стажування молодих вчителів, доплати за керівництво практикою, обов’язкове володіння кожним студентом-педагогом музикальним інструментом чи вміння вести якийсь гурток, досконале знання новітніх інформаційних технологій, методів виховної роботи – ось неповний перелік мінімального арсеналу добору і виховання молодого педагога. Серйозно слід подбати про підготовку директорів шкіл, їх заступників, потрібні новаторські програми магістратури. Ні в якому разі не можна знищувати, передавати в склад університетів інститути післядипломної освіти вчителів. Це острівки нового, передового, місце, де динамічно накопичується кращий досвід педагогів. Потрібен Закон про післядипломну освіту, який би встановив правила гри, допоміг би на практиці реалізувати тезу про освіту протягом усього життя, долати «повторну» неграмотність.

Про демографію і не тільки

Стратегічний підхід до розвитку української освіти вимагає врегулювання багатьох проблем і відповідей на виклики часу. Серед них – демографічна проблема. Якщо нині не визначитися із протидією цій біді, то можемо втратити наявну освітню систему. Перш за все буде знищено сільську школу, школи і позашкільні установи в містечках і невеликих містах, райцентрах. Не можна на два чи три роки зупинити школу, профтехучилище чи вуз. Слід негайно внести до Закону «Про освіту» положення про зменшення наповнюваності класів та груп від 3-х до 25-ти осіб (нині 5 – 30), надати місцевим радам на кризовий період право зменшувати наповнюваність класів. Це мусить стосуватися і профтехучилищ.

У вузах, нарешті, виконати одну з головних умов підвищення якості освіти – це дати змогу викладачам вести індивідуальну роботу із студентами, займатись дослідництвом. Для цього зменшити педнавантаження на викладачів до 400 – 500 годин на рік (нині 900 год.).

Без сумніву, розвиток експорту освітянських послуг також пом’якшить демографічну ситуацію, дозволить вузам поповнити свої бюджети на кілька млрд. гривень щорічно. Нині у нас навчається більш як 46 тисяч іноземних студентів, ми б могли сміливо цю цифру потроїти, отже, інвестувати в розвиток країни майже півмільярда доларів щорічно. Такий крок потребує реалізації програми «Студентський гуртожиток», поліпшення викладання на іноземних мовах і, обов’язково, не допустити розквіту ксенофобії, захистити іноземців від насилля. Трагічні події в Росії сприятимуть, до речі, припливу іноземних студентів в Україну.

В спантеличеному стані нині є профтехосвіта. Її не можна руйнувати, з державної опіки передавати на відкуп місцевій владі. Негайно слід внести зміни в законодавство, переходити на спільне утримання профтехучилищ державою і бізнесом, на т.з. дуальну систему підготовки робітників. Слід законодавчо закріпити положення про виробничі практики, зобов’язати підприємців створювати місця для практикантів.

Хотілося на завершення наголосити ще на одній серйозній загрозі нашій освіті. Мова йде про примусову її комерціалізацію, що породить відторгнення великої маси молоді від здобуття знань. Розумію, що ми живемо в ринковому суспільстві. Але історичний досвід свідчить, що освіта була і є своєрідним стабілізатором суспільства, перемішувачем класів і соціальних груп. Виходець із бідної сім’ї, здобувши якісну освіту, отримує певний соціальний ліфт. В результаті суспільство стає справедливішим і багатшим. Виграють всі. Не можна робити всі послуги в освіті платними, бідні батьки не здатні утримувати дітей, ще й платити за навчання. За даними Держкомстату прямі витрати на освіту наших домогосподарств вже сягають 14%! На комунальні платежі є субсидія, а на навчання? В країні, в якій владі освіта не потрібна, а педагоги – це лишні люди, майбутнього не буде.

Елвін Тофлер, видатний американський політолог, економіст, називав найефективнішою державою ту, економіка якої базується на нових знаннях. Поки що ми ідемо зворотнім шляхом. Мусимо ситуацію виправити.

Громадська Рада освітян і науковців України пропонує Президенту, уряду, парламенту, всьому суспільству розпочати серйозну підготовку до учительського з’їзду, розробку і здійснення заходів щодо наповнення 2011 року, року освіти в Україні, конкретними і корисними справами. Думаємо, що з’їзд мусив би схвалити Стратегію розвитку української освіти хоча б до 2020 року. Участь в підготовці цього документу широкого кола освітян, батьків, науковців зробить його реальним і дієвим, отже, буде багатшою і заможнішою наша країна.

Виховати громадянина, патріота, трудівника

І про чи не найголовніше – проблеми виховання молоді, подолання морально-духовної кризи в суспільстві. Адже саме ця криза робить нашу країну несправедливою і відсталою. Бізнес, особливо великий, частина політиків, високопосадовців діють, на жаль, в країні виключно в своїх приватних інтересах. Діють часто-густо аморально, не відчуваючи того, що роблять грішну справу.

Незважаючи на всі негаразди, в Україні живий освітянський організм не завмер, він працює, творить, все ще очікує державної і суспільної уваги і підтримки. Мудро колись сказав американський педагог і лікар Бенджамін Спок – хто б не був при владі, а діти все одно підуть до школи і будуть усміхатись. Хотілося, щоб усі діти в Україні усміхалися, а разом із ними їхні вчителі і батьки. Це стане можливим, якщо ми будемо дбати за душі наших дітей.

Відомо, що освіта повинна сприяти розвитку природних здібностей кожної людини, спрямовувати їх на добро, поліпшення життя, на виключення із людських взаємовідносин насилля, ворожості, руйнівного ставлення до природи, до самої людини. Адже ми мусимо розуміти, що освіта заради освіти є справою безперспективною. Думаю, що нині головною метою у справі виховання молодого покоління є виховання громадянина-патріота і громадянина-трудівника. Морально-духовна криза нині оволоділа всім суспільством і, звичайно, починається вона зі школи і сім’ї. Держава, її політикум ніяк не визначаться із морально-духовними цінностями, із трактуванням новітньої історії, не сформовані моральні ідеали, зразки для наслідування. Давно прийшов час виробити загальнодержавні підходи до формування морально-естетичних цінностей суспільства, молоді, розробки загальнодержавної програми виховання для кожної вікової групи дітей цілей, завдань і інструментарію їх реалізації. Ця безвідкладна робота мусить закінчитися виданням конкретних рекомендацій, підготовкою аудіо- та відеоматеріалів, посібників для кожного класу, де кожен педагог, батьки змогли знайти необхідні матеріали, сценарії, плани заходів для роботи з дітьми. Кожен учень має глибоко знати історію країни і свого краю, скажімо, хоч би десяток любимих народних пісень, історію свого міста, села. В кожній сім’ї має бути складене генеалогічне дерево, формуватися повага до малої і великої Батьківщини. Така робота в свій час починалась під орудою Інституту українознавства Міністерства освіти. Були визначені цілі, стратегія і тактика створення такої програми. Але все так і залишилося. А проблеми виховання ще більш загострились. Тож слід поновлювати цю роботу. До неї слід долучити вчених Академії педагогічних наук, колективи провідних педуніверситетів, зокрема університету ім. Драгоманова та ін. Робота буде неповна, якщо в її підготовці не візьмуть участь педагоги-практики, наші видатні вчителі. Переконаний, що починати цей проект слід із дошкільного віку, досліджуючи вікові особливості дітей, розробляючи рекомендації не тільки для школи, а і для батьків, дошкільних установ.

Повторюсь, але скажу, що серйозною складовою суспільної виховної роботи мусять стати телебачення, інтернет, розробка спеціальних освітянських телепередач, ігор, створення молодіжних сайтів, веб-сторінок.

Недавно група вчених із університету в Сіетлі (США) опублікувала дослідження 1266 дітей у віці від 4 до 11 років, яке вона проводила впродовж кількох років. Виявилося, що прояви агресії щодо своїх однолітків 10 – 15-річного віку зустрічається на 25 % частіше у тих, хто в ранньому дитинстві провів біля телевізора близько 3,5 години в день і на 50% частіше у тих, хто по 2 – 3 години грав в комп’ютерні ігри, пов’язані з насиллям, агресією. Вчені виявили, що ці передачі та ігри роблять дітей нечутливими до чужого болю, до знущань, черствими до чужого горя і страждань людини.

На конференції Всесвітньої організації охорони здоров’я в 2005 році в Хельсінкі зазначалося, що тільки в Європі щорічно закінчують життя самовбивством 58 тисяч осіб, що на 8 тисяч більше, ніж чим в дорожньо-транспортних пригодах. Серед самовбивць більшість у віці від 15 до 34 років. Аналогічна картина, на жаль, і в Україні.

Погляньмо, якими іграшками граються наші діти! Безумство і потворність більшості іграшок, різних трансформерів, страшилок мілітаристського характеру часто приводять до безумних і диких кроків в житті багатьох дорослих. Але хто в країні досліджує їх вплив , може захистити юнь від цього кошмару?

В Единбурзі (Великобританія) в величезному п’ятиповерховому приміщенні вже багато років функціонує Музей іграшки. Є такий музей і в Києві. За цими іграшками можна оцінити характер розвитку суспільства в певну епоху. Але такого дикунства, мілітаристського наповнення, як нині, ніколи не було.

Безумовно, було б помилковим вважати причиною всіх бід виховання підростаючого покоління лише Інтернет, ігри та іграшки. Цей негативний ефект підсилюється патологією сучасного живопису, примітивної музики, підсиленої ревом електроніки, примітивної літератури, а також безкінечними сценами жорстокості в електронних засобах масової інформації. На цьому тлі ліквідація в Україні Комісії із суспільної моралі видається якось дивною. В мистецтві всього світу, особливо в США, Європі, відбувається масовий наступ на розум, почуття молоді, що впливає на підсвідомість, пробуджує ниці інстинкти, робить розум людини некерованим. Ці проблеми мусять бути в центрі уваги наших вчених-психологів, педагогів.

Про необхідність формування моральності і духовності, наукового світогляду, патріотизму з раннього віку свідчать такі приклади. Уряд Б.Обами виділив на створення «добрих» дитячих комп’ютерних ігор, розвивальних вправ та ігор природничо-математичного характеру, індустрії іграшок майже 4 млрд. доларів. Нам, на жаль, хвалитись нема чим. І хто в країні після реформування уряду цим буде опікуватись – незрозуміло. Думаю, що у оновленому Міносвіти слід створити не лише департамент виховної роботи, а і відділ, який би опікувався проблемами впливу на дітей різних ігор, іграшок, Інтернету та ін. Ці проблеми мусять бути і в полі зору Академії педагогічних наук.

Без звички трудитись – добра не буде

Особливо хочу зупинитися на темі працелюбності, виховання в молоді звички трудитись. Хіба нам не соромно, коли ми йдемо брудними вулицями міст і сіл, заходимо в страшні під’їзди своїх будинків. Прикро спостерігати, коли наші політики в передачі «Без мандата» на «1+1» розпочинають своє перебування в чужих сім’ях із наведення елементарного порядку. Вдумайтесь – люди знають, що їх покажуть на всю Україну, а у власній хаті навіть не поприбирали! Такого ж ніколи в Україні не було! До приходу гостей завжди у нас чепурились в домівках. А чого нині не так? Бо таке є сімейне і суспільне виховання. Зверніть увагу на території навколо наших шкіл, дитсадків, училищ і вузів. І навіть в мікрорайонах навколо гуртожитків педуніверситетів ви не побачите справжньої роботи з молоддю, дітьми. Які ж у нас будуть вчителі? Не заведено в нас помічати те, що діється під носом. Рідко де ви побачите в мікрорайоні чи школі, вузі ідеальний порядок. Не випадково наш видатний сучасник, великий педагог, на жаль, уже покійний, Олександр Антонович Захаренко часто з прикрістю повторював: «Як ми звикли жити в бруді!». І з дитинства привчав своїх вихованців до порядку і акуратності. Поїдьте і подивіться територію Сахнівської середньої школи на Черкащині – це цілий казковий світ. Той же Василь Олександрович Сухомлинський закликав нас не просто говорити про сміття, а братись і замітати його.

На жаль, останні роки під добрими взагалі гаслами гуманізації освітньо-виховного процесу, гуманного ставлення до дитини із школи витіснено продуктивну працю, діти змалечку не вчаться обслуговувати себе, не привчаються трудитись. Стало правилом у багатьох сім’ях «жаліти» дітей, не привчати до праці, до формування здорових потреб. Процвітають споживацтво і лінощі. Прикро, але здавалося б, що перехід до ринкової економіки, навпаки, стимулюватиме запровадження в навчальний процес ознайомлення із сучасними технологіями, із виробництвом, новими матеріалами. Натомість ми втратили навіть те, що мали. Майстерні шкіл давно не поповнюються новими верстатами і обладнанням, бракує всіляких матеріалів. Знищено міжшкільні навчальні виробничі комбінати. Та й професія викладача праці сьогодні не в пошані.

Загальновідомо, що всі матеріальні блага, все, що створюється на землі, має три джерела походження – це енергія Сонця, багатство матері Землі та праця Людини. Іншого немає. Тому з огляду на сказане, доречним було б повернутись до проблеми трудового виховання, до вміння трудитись із самого малку – в сім’ї, дитсадку, в школі, в інших навчальних закладах.

Мова не йде про просте відтворення радянської політехнічної школи, але ясно одне. Без звички трудитись, без елементарних знань життя, технологічних процесів, без поваги до праці, розумової чи фізичної Україна, як держава не відбудеться. Не випадково ж і Рокфелер, і Дюпон своїх чад з малечку привчали працювати, щось заробляти, знати ціну багатства.

Знаю, що такий крок у шкільному житті викличе необхідність великих інвестицій, буде потребувати великої уваги з боку місцевої влади, підприємців. Осторонь не повинна бути і педагогічна наука, яка на сучасній основі, в сучасних ринкових умовах мусить сформулювати завдання для школи, сім’ї і суспільства.

Впевнений, що і вітчизняний бізнес відгукнеться на це реформування школи. Бо він сам найперше бачить, які безрукі і безпорадні кадри нині приходять до них на виробництво. Молодь часто-густо хоче лише високої зарплати, але багато з них при цьому не можуть і не вміють працювати, не мають ні умінь, ні навичок.

Підприємці мусять пам’ятати про свою соціальну роль і відповідальність, вкладати кошти в розвиток матеріальної бази шкіл, дитячих садків, профтехучилищ, вузів. У кожному місті, районі мусить бути створено Фонди підтримки розвитку освіти, які б акумулювали кошти бюджету, бізнесу, батьків, спонсорів. Слід надати право місцевій владі вводити місцеві освітянські податки. Думаю, що потрібен спеціальний Закон про підтримку школи, вузів, училищ. Це потребує відповідних доповнень до Податкового Кодексу. Нових стосунків потребує виробництво і профтехосвіта. Доцільно запровадити безвідкладно дуальну систему підготовки робітників, як, наприклад, у ФРН. Теорію оплачує держава, а вся практика відбувається на підприємствах. Матимемо нову якість підготовки фахівця, зацікавленість підприємців у цих процесах.

Любити країну і державу

Рідко можна знайти країну на карті світу, де б її громадяни, особливо молодь, не любили свій край, свою державу. В китайській мові слова країна і держава мають однакове звучання. І так китайці і ставляться до своєї Батьківщини.

Скажу з прикрістю, що у нас ніби країна одна, а світоглядної єдності не має. І ламати через коліно тут не можна. Заполітизованою є новітня історія, заполітизованим є освітньо-виховний процес. На Заході країни часто-густо вчать одному, а на Сході іншому. Пишуть свої підручники і посібники, нав’язують своє ставлення до історичних подій. Одна церква говорить одне, а інша друге. Так не може бути! Українському суспільству, як повітря потрібен такий собі Нантський едикт віротерпимості, який в Європі було прийнято ще 1598 року. Через кров, страждання європейці прийшли до висновку – потрібно вчитися жити в мирі і злагоді незалежно від релігійних поглядів, політичних переконань. І тут роль освіти є надзвичайною. Школа повинна вчити шанувати як малу, так і велику Батьківщину. Повага до старших, до рідної країни, її культури, історії, мови, рідного краю мусять пронизувати всі наші програми, навчальні матеріали. Ні в якому разі не можна за рахунок далеких і близьких історичних подій зводити рахунки з нинішніми країнами і політичними силами, розколоти країну на Схід і Захід. Об’єктивна оцінка дій фашистської Німеччини не означає формування ненависті до сучасної Німеччини. Гірка правда про Голодомор не повинна сприяти розпалу етнічної ненависті між українцями і росіянами, іншими народами СНД. Доречним було б в навчальних програмах не давати остаточних політичних, однобоких оцінок останнім подіям, уряду, президенту, парламенту. Взяти за правило Європейський підхід – події останніх 20 років не включати в підручники з політичними оцінками, заборонити це законодавчо, а лише давати сухі факти із політичного життя країни, описи певних подій і учасників. Нагальним завданням є рішуча відмова від політизації освіти, заборона переносити передвиборчі політичні пристрасті у навчально-виховний процес. Для партій, політиків є чим зайнятись – допомагати школі, вузу новими книгами, обладнанням, ремонтувати і споруджувати спортивні споруди, вести кружки, секції, допомагати здібним дітям і т.і.

Слід більше уваги приділяти позитивним прикладам нашої історії, опису здобутків і перемог наших земляків. Відомо, що кожен десятий лауреат Нобелівської премії – це або виходець з України, або жив на нашій території. Є й інші позитиви. І про це слід говорити скрізь. Молодь мусить до чогось тягнутись, з когось брати приклад. Не слід акцентувати виклад історії лише на бідах і негараздах, негативах нашої минувшини. Правду, як кажуть, возом не об’їдеш, але зациклюватись на певних етапах історії, очорнювати всю історію не можна. Із холоднечі критики благодатне зерно любові до країни, патріотизму не проросте, а буде лише крижаний стовп ненависті одне до одного. Прикро, що гуманітарна сфера в нинішньому Уряді не в пошані, нею ніхто не опікується. Це одна із причин системної морально-духовної кризи в країні.

Сучасна школа, сім’я, суспільство не повинні забувати і про фізичне здоров’я народу, молодого покоління. Слід зупинити вимирання українського народу. Лише кожен десятий випускник школи є здоровим. Чому так? Серед першочергових причин – екологія, генетичні зміни, погана питна вода і харчування, незадовільна спортивно-масова робота, низька рухова активність дітей. Погляньмо на досвід Запорізької гімназії №100. За рахунок мудрого, професійного підходу до оздоровчої, спортивно-масової роботи там вдвічі менша захворюваність, ніж у інших школах цього промислового міста. Поширимо цей досвід на всю країну.

На часі створення загальнодержавної дитячої програми, відповідних регіональних програм «Здорове дитяче харчування». Це надзвичайно вигідна і необхідна оздоровчо-інвестиційна програма для країни. Бо мова йде про інвестиції в сільськогосподарське виробництво більш як на 25 – 30 млрд. гривень! А це і подолання безробіття, робочі місця, відродження села, розквіт економіки. В кращі часи в епоху незалежності в село держава вкладала до 10 – 12 млрд. гривень. Нині мова йде про значно більші інвестиції! Звідки візьмуться ці гроші? Мова йде про здорове харчування 5,5 млн. школярів, 1,5 млн. дітей в дитсадках, ще 3 млн. студентів і учнів ПТУ. Якщо хоч на 10 гривень в день ми зможемо нагодувати дітей екологічно чистими харчами, без ГМО і пестицидів, то й матимемо таку цифру. Частину коштів дадуть місцеві та центральний бюджет, батьки, спонсори і т.і. Мусить стати правилом – кожен учень, студент щоденно не менше разу на день споживає екологічно чисті, багаті на вітаміни, білки і жири продукти, з’їсти хоч два яблука, салат з овочів та випити склянку молока. Подивіться на наших київських студентів, особливо дівчаток, на їхні бліді анемічні щоки і ви зразу мене зрозумієте і підтримаєте. Росія вже кілька років тому розпочала реалізацію такої програми, запозичивши, до речі, ідею в нас. Згадую, як я дивувався, коли бачив рум’яні обличчя дітей в колишній НДР. Бо кожна дитина в день у них випивала склянку морквяного соку. Думаю, що такі завдання під силу нашій багатій аграрній державі. Ці проблеми повинні бути головними в наших місцевих владців.

Видатний математик М.І. Лобачевський говорив, що всі якості розуму, обдарованість, всі пристрасті людини вигранюються його вихованням. Тож не відмовляймося від наших дітей, пам’ятаймо, що їм потрібна турбота дорослих. Країні потрібна морально-духовна революція. Без цього ми не виживемо.

Концепція
розвитку освіти України на 2011-2020 роки

«Від освіти масової до освіти якісної»

Стан та проблеми в освіті

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту громадян, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і України в Європі і світі. Запропонована концепція розвитку освіти України на 2011-2020 рр. «Від освіти масової до освіти якісної» (далі Концепція) спрямована на підвищення якості вітчизняної освіти, її конкурентоздатності, формування в країні економіки знань, громадянського суспільства, утвердження високої моральності і патріотизму серед населення і, перш за все, молоді.

Особливістю вітчизняної освіти має стати найповніше втілення в її змісті науково визначеного характеру людської діяльності, що неможливо без принципової перебудови і модернізації всіх ланок освіти, удосконалення багатьох механізмів державотворення. З одного боку сучасна освіта виступає як потужна продуктивна сила, без якої розвиток країни є неможливим, з іншого вона відіграє значну соціальну роль, виконує велику стабілізуючу силу, дає справедливу можливість кожному юнаку чи дівчині зайняти достойне місце в суспільстві.

Існуюча у державі модель управління освітою, стан справ в галузі не відповідають сучасним потребам особистості, суспільства і держави. Вітчизняна освіта часто діє як формальний механізм, процвітає псевдоосвіта. Велика кількість освітніх закладів, особливо у вищій школі, не забезпечують необхідну якість освітнього процесу. Відсутня єдина система управління якістю освіти та її моніторингу. Наявна значна розпорошеність фінансових і інтелектуальних ресурсів. Застарілими є зміст освіти, навчально-матеріальна база, знизився престиж педагогічної і наукової праці. Професія вчителя стає непопулярною, а багато молоді втратили інтерес до навчання. Бездуховність і аморальність серед частини учнів і студентів негативно впливають на стан справ у державі.

В ході ринкових перетворень не створено дієвого механізму взаємозв’язків бізнесу з навчальними закладами. Роботодавці не беруть участі у формуванні змісту освіти, не долучаються до професійної підготовки спеціалістів. Відсутні ефективні механізми працевлаштування молодих фахівців, наростають диспропорції між підготовкою фахівців і попитом на них на ринку праці.
В Україні повинні забезпечуватися прискорений, інноваційний розвиток освіти, реалізація низки національних проектів і програм, які б створювали умови для навчання громадян протягом усього життя, розвитку, самоствердження та самореалізації особистості.

Мета Концепції

Метою Концепції є формування такої державної політики, яка б сприяла створенню умов для розвитку особистості, творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання нового покоління, здатного ефективно працювати і навчатися протягом усього життя, зберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу, як невід’ємну складову світової культури, входження України в двадцятку найрозвиненіших країн світу, при цьому не менше трьох університетів повинні ввійти до 500 найкращих вищих навчальних закладів світу.
Пріоритетами державної політики в галузі освіти є підвищення якості освіти і виховання, реалізація принципу «потрійної інноваційної спіралі»: навчання, наукових досліджень, запровадження високих технологій, встановлення ефективних зв’язків з виробництвом і бізнесом. Все це, а також справжня турбота про педагога мусять сприяти підвищенню життя кожного громадянина і в цілому суспільства.

Шляхи і способи реалізації Концепції

Запропонована Концепція буде здійснюватися за такими п’ятьма пріоритетними напрямами:
I. Досягнення європейського і світового рівня якості і доступності освіти, перехід від масової до якісної освіти;
II. Інноваційний характер розвитку освіти, удосконалення організаційних та правових механізмів управління галуззю, ефективне поєднання освітнього і наукового процесів;
III. Демократія та морально-духовні орієнтири в світі;
IV. Підвищення соціального статусу та престижу праці педагогів і науковців;
V. Ефективна співпраця із бізнесом, виробництвом, створення нової економіки освіти, раціональне використання фінансових і матеріальних ресурсів.

І. Європейський і світовий рівень якості і доступності освіти, перехід від масової до якісної освіти є державним пріоритетом і передумовою національної безпеки, дотримання міжнародних норм і вимог національного законодавства щодо конституційних прав громадян України на здобуття освіти.
Основними способами розв’язання даної проблеми у цій сфері є:
1.1 впровадження ефективної системи оновлення змісту освіти, поєднання зусиль центральних органів виконавчої влади, національної та галузевих академій наук, розроблення державних стандартів освіти нового покоління, національної системи кваліфікацій, інформатизації та комп’ютеризації всіх ланок навчально-виховного процесу, створення вітчизняної інформаційної освітньо-наукової мережі, доєднання її до відповідних міжнародних мереж;
1.2 розроблення національної системи оцінювання якості освіти. Створення незалежних кваліфікаційних центрів, стимулювання створення незалежних національних рейтингів шкіл, профтехучилищ, вузів;
1.3 створення у країні надійної інноваційної індустрії розробки і виготовлення сучасних засобів навчання;
1.4 оновлення системи відбору, підготовки і перепідготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів, запровадження психолого-педагогічного відбору при вступі на педагогічні спеціальності;
1.5 здійснення профільного навчання учнів старшої школи, індивідуалізація програм їх навчання та оцінювання здібностей дітей, учнів і студентів за допомогою об’єктивних методів в т.ч. і зовнішнього оцінювання;
1.6 створення умов для здобуття якісної освіти у сільській місцевості, вжиття заходів щодо подолання негативних явищ демографічної кризи (запровадження нових типів шкіл – школа-родина і т.і., зменшення наповнюваності класів, створення шкільних округів і т.д.). Збереження на цій основі більш як 2000 сільських шкіл;
1.7 вироблення сучасної системи роботи з обдарованою молоддю, дітьми-індиго незалежно від майнового стану батьків, оновлення змісту і методичного забезпечення, індивідуалізація та диференціація їх навчання. Створення системи продовження навчання талановитих учнів і студентів за кордоном, реалізація заходів, спрямованих на подальше їх ефективне використання в країні;
1.8 здобуття якісної освіти дітьми-сирітами та дітьми, позбавленими батьківського піклування;
1.9 забезпечення варіативності здобуття середньої, професійно-технічної та вищої освіти (інклюзивна освіта) громадянами з обмеженими можливостями, інвалідами, інтеграція їх у соціально-економічне середовище;
1.10 створення єдиних вимог до якості вітчизняної освіти, оптимізація мережі державних навчальних закладів, широке застосування незалежного зовнішнього оцінювання до подолання негативних наслідків масового, некерованого створення різного типу навчальних закладів на початку незалежності держави, боротьба із т.з. псевдоосвітою, передача до управління єдиного державного органу виконавчої влади в сфері освіти всіх відомчих навчальних закладів;
1.11 забезпечення доступу до високоякісної вищої освіти та мобільності випускників вищих навчальних закладів на ринку праці шляхом інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, упровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій відповідно до вимог Болонської декларації. Передача дослідницьким університетам частини науково-дослідних інститутів відповідних академій наук;
1.12 забезпечення конституційних норм щодо доступності і безоплатності різних форм якісної освіти в дошкільних і позашкільних державних і комунальних навчальних закладах. Повне охоплення дітей дошкільного віку навчанням у державних, приватних дошкільних установах, індивідуальним навчанням в сім’ях тощо. Обов’язковість і безоплатність здобуття повної середньої та професійно-технічної освіти, вищої освіти – на конкурентних основах у державних та комунальних вищих навчальних закладах. Доведення кількості студентів, які навчаються за держзамовленням у державних і комунальних вузах до 75% загальної кількості студентів;
1.13 надання великого значення електронній та медіаосвіті. Внесення змін у законодавство, згідно з якими всі національні теле- і радіокомпанії повинні у межах не менше 10-15% ефірного часу використовувати для освітніх програм. Виділення коштів на реалізацію програм щодо випуску електронних дитячих ігор, народних казок, мультфільмів пізнавально-виховного характеру, гуманітарного та природничо-математичного спрямування;
1.14 формування мережі навчальних закладів, здатних забезпечувати надання високоякісних освітніх послуг – створення дошкільних навчальних закладів різних типів, профілів та форм власності, цілісних міжгалузевих багаторівневих систем позашкільних навчальних закладів; оптимізація структури загальноосвітніх навчальних закладів для однозмінного навчання, створення умов для профільного, екстернатного і дистанційного навчання; упорядкування регіональної мережі спеціальних навчальних закладів усіх рівнів освіти для громадян з особливостями психічного і фізичного розвитку, забезпечення інтеграції їх у загальний освітній простір;
1.15 оптимізація та розвиток мережі професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності з урахуванням демографічної ситуації, недопущення їх закриття та руйнації, забезпечення трудоресурсної безпеки країни; підвищення ефективності мережі вищих навчальних закладів для задоволення потреб держави у фахівцях з вищою освітою;
1.16 оптимізація мережі вищих військових, правоохоронних навчальних закладів, формування безперервної ступеневої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації фахівців для військових формувань і правоохоронних органів протягом усієї служби з урахуванням розширення цивільного сектору в органах управління;
1.17 упровадження принципів демократичності, прозорості та гласності у процесі формування контингенту учнів і студентів, удосконалення діяльності Українського центру оцінювання якості освіти та його регіональних підрозділів, поширення його діяльності на всі типи навчальних закладів, безпосереднє підпорядкування його Уряду;
1.18 розширення можливостей здобуття вищої освіти у процесі упровадження індивідуального кредитування молоді та удосконалення його механізму, оновлення і будівництво нових сучасних гуртожитків для студентів і студентських сімей.
ІІ. Інноваційний характер розвитку освіти, удосконалення організаційних і правових механізмів управління галуззю, ефективне поєднання освітнього і наукового процесів передбачає такі нововведення, які спрямовані на збереження досягнень минулого й, водночас, на модернізацію системи освіти, відповідно до вимог часу, новітніх надбань науки, культури і соціальної практики. Інноваційний розвиток системи освіти розглядається як механізм сприяння активному пошуку нових форм і методів управління, забезпечення приєднання України до високотехнологічних країн світу.

Основними шляхами розв’язання проблеми у ці сфері є:
2.1 зростання і підтримка кількості освітніх інноваційних структур (заклади нового типу – школа-дошкільна дитяча установа, дослідницький університет і т.і.);
2.2 зростання кількості інноваційних структур всередині освітніх організацій (моніторингові, консалтингові, маркетингові центри тощо);
2.3 відхід від стихійної інноваційної діяльності до управління нею;
2.4 обов’язкова експериментальна перевірка, експертиза всіх освітніх новацій із залученням громадськості, кращих педагогів-практиків, батьків;
2.5 зростання ролі і значення педагогічної інноватики та нових галузей управління, таких, як педагогічний менеджмент, менеджмент освітніх інновацій, адаптивне управління, стратегічне і цільове управління;
2.6 заміна адміністративних методів управління на методи економічного стимулювання діяльності працівників освіти, створення проектних груп з розробки освітніх інновацій в освітніх організаціях;
2.7 зростання ролі міжгалузевої, загальнодержавної і міжнародної інтеграції в діяльності освітніх організацій;
2.8 створення вітчизняної наукової інфраструктури, інтенсифікація фундаментальних і прикладних наукових досліджень у вищих навчальних закладах, упровадження наукових результатів у навчальний процес, підтримка наукових видань, інноваційне запровадження високих технологій і виведення їх на ринки, технологічний трансфер. Доведення частки фінансування наукових програм у структурі витрат вузів до 30%. Зменшення науково-педагогічного навантаження викладачам, які беруть участь в науковій діяльності. Стимулювати створення міжвузівських наукових центрів із стратегічних напрямків науково-технічного прогресу( нано-, біо- та інфотехнології);
2.9 інтегрування національної системи освіти у світовий освітній простір, реалізація основних завдань, визначених Дакарським, Паризьким і Сеульським всесвітніми форумами та Болонською декларацією.
ІІІ. Розвиток демократії та визначення духовних орієнтирів в освіті передбачають посилення ролі всього суспільства, органів громадського самоврядування, активізації участі громадських організацій, профспілкових організацій педагогів, студентів і учнів, батьків у навчально-виховній, науково-методичній, господарській діяльності навчальних закладів, їх автономії, визначення перспектив їх розвитку.
Морально-духовні орієнтири освіти визначаються як самостійність, самодостатність та здатність до самореалізації особи, її висока моральність, творча активність, патріотизм, громадянська позиція, що є базовою основою демократичного громадянського суспільства.
У державі створюється система безперервної мовної освіти, яка дає можливість кожному громадянину реалізувати його конституційне право на обов’язкове володіння державною мовою, можливість опанувати рідну мову і практично володіти хоча б ще однією іноземною мовою.

Основними шляхами розв’язання проблем у цій сфері є:
3.1 всебічна підтримка внутрівузівської автономії, студентського та учнівського самоврядування;
3.2 посилення ролі педагогічних колективів шкіл, профтехучилищ, технікумів, їх фінансова і управлінська самостійність, активна діяльність батьківських комітетів, опікунських рад, меценатів, засобів масової інформації, громадських організацій, залучення їх до розроблення і виконання рішень у галузі освіти;
3.3 упровадження нової етики управлінської діяльності, що ґрунтується на принципах взаємоповаги і позитивної мотивації, поєднання державного і громадського контролю;
3.4 дебюрократизація освітнього процесу, відкритість розробки нормативно-правових документів, їх громадська експертиза, апробація та затвердження;
3.5 подолання наявного предметоцентризму, відірваності освітнього від виховного процесів, створення програм виховання учнів і молоді з урахуванням їх вікових особливостей, творча співпраця із релігійними організаціями, активізація процесів національної самоідентифікації особистості, підвищення національної свідомості, патріотизму, громадського авторитету індивідуму, зміцнення статусу українця у міжнародному соціокультурному середовищі;
3.6 першочергова увага здоров’ю дітей, повне оновлення розпорядку дня навчальних закладів, рухова активність учнів і дітей, регулярні прогулянки на свіжому повітрі, створення нових кружків і секцій спортивно-туристичного профілю у кожному навчальному закладі, обладнання спортивним інвентарем студентських гуртожитків. Обов’язкове раціональне харчування дітей і студентів у всій державі. Проведення обов’язкової диспансеризації учнів шкіл;
3.7 створення в державі системи батьківського педагогічного всеобучу, випуск для цих цілей науково-популярної літератури, організація циклу пізнавальних передач у всіх засобах масової інформації;
3.8 деполітизація освітнього процесу, недопущення втручання в нього політичних партій. Побудова освітньо-виховного процесу на принципах внутрідержавної злагоди і єдності, виховання почуття поваги у молоді до своєї Батьківщини;
3.9 розробка і запровадження в навчальний процес програм і методик, які б виховували у учнів шкіл, вихованців дитсадків, позашкільних установ підприємливість, почуття господаря, працелюбність. Фінансування створення при навчальних закладах необхідної матеріальної бази, придбання верстатів, обладнання, матеріалів, як за рахунок бюджету, так і за рахунок підприємств. Зразкова організація територій навколо навчальних закладів, їх озеленення;
3.10 співпраця з міжурядовими і неурядовими організаціями, фондами і програмами (ООН, ЄС, СНД, ЮНЕСКО, Радою Європи, Світовим банком), залучення додаткових джерел для підтримки реформування освіти в Україні та створення каналів інформаційного обміну з іноземними державами.
IV. Для підвищення соціального статусу та престижу праці педагога необхідно здійснення комплексу заходів щодо радикальної зміни ставлення держави, суспільства до праці Вчителя. Серед цих заходів першочерговими є зміна оплати праці педагогічних та науково-педагогічних працівників, виділення коштів на придбання житла, лікування і відпочинок, забезпечення їх необхідною літературою, комп’ютерною технікою, формування в суспільстві шанобливого ставлення до праці Вчителя.

Основними шляхами розв’язання проблем у цій сфері є:
4.1 розробка і запровадження нової, більш ефективної оплати праці педагогів, збільшення преміальної частки, яка виплачується за якісні показники діяльності вчителів і викладачів;
4.2 перегляд і встановлення науково-обгрунтованих норм навчального навантаження, тривалості робочого часу та основної щорічної відпустки. Дотримання норм Закону «Про освіту» щодо оплати праці педагогічних працівників;
4.3 визначення механізмів забезпечення житлом педагогічних і науково-педагогічних працівників, використання різних способів отримання житла – надання безкоштовних квартир, виділення безвідсоткових і інших пільгових кредитів на придбання житла, фінансування за схемою «п’ятдесят на п’ятдесят», першочергове виділення земель для цих цілей, залучення для цього коштів держави, місцевих рад, навчальних закладів, спонсорів, самих педагогів;
4.4 активна підтримка молодих педагогів, науковців, виплата їм підйомних коштів для організації домогосподарств, виділення педагогам, які мешкають в сільській місцевості, земельних паїв і наділів;
4.5 створення стійкого позитивного іміджу до праці освітян, вчителів, викладачів. Запровадження спеціальних премій і грантів для кращих педагогів, регулярне висвітлення у ЗМІ досвіду педагогів-новаторів.

V. Співпраця із бізнесом, створення нової економіки освіти, ефективне використання фінансових і матеріальних ресурсів, які залучаються для забезпечення діяльності галузі, можна досягти шляхом:
5.1. створення нової, ефективної економіки освіти, як основи реальної автономії вузів, надання широких пільг і економічних свобод навчальним закладам при здійсненні статутних вимог, стимулювання вітчизняного бізнесу до інвестицій в освіту шляхом пільгового оподаткування коштів, спрямованих на розвиток навчальних закладів, включення їх в собівартість продукції. Створення регіональних фондів розвитку освіти. Визначення критеріїв обчислення вартості навчання у всіх типів навчальних закладів. Формування нових механізмів взаємовідносин із підприємцями, законодавче стимулювання підприємців створювати навчальні місця для учнів і студентів для проходження практик на підприємствах із числом працюючих більше 20-30 осіб, запровадження дуальної системи підготовки молодих робітників;
5.2. розробки нових сучасних підходів до фінансово-економічної діяльності закладів та установ освіти, передбачивши подальшу зацікавленість та самостійність у ефективному розпоряджанні коштами науково-педагогічних та педагогічних колективів, стимулювання їх до творчої, ринкової діяльності;
5.3. розширення експорту освітянських послуг, створення умов для навчання іноземних студентів;
5.4. законодавчий обов’язок місцевих рад виділяти для вищих навчальних закладів та профтехучилищ резервні території для майбутньої забудови, спорудження навчальних корпусів і гуртожитків, спорткомплексів та житла для педагогів;
5.5. забезпечення об’єктивного контролю у рамках схеми «економічність-ефективність-результативність»;
5.6. унормувати порядок перевірок фінансово-господарської діяльності навчальних закладів, не допускати втручання в їх діяльність сторонніх осіб, розширювати внутрішній контроль, звітність і гласність при використанні як бюджетних, так і власних коштів.

Очікувані результати

Реалізація даної Концепції дасть можливість підвищити якість вітчизняної освіти і виховання, рівень життя кожного громадянина і в цілому всієї держави, забезпечити перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості та суспільства. В результаті цього відбудуться позитивні зміни в соціально-економічному житті країни, її духовному відродженні, політичному житті, побуті і культурі.
Освіта, здобута в Україні, стане конкурентоспроможною в світі, а кожен громадянин соціально захищеним на ринку праці:
- відбудуться серйозні зміни у підготовці спеціалістів для господарського комплексу країни в розрізі регіонів, що приведе до підвищення індексу людського розвитку (ІЛР) та індексу рівня освіти (ІРО);
- зміцняться зв’язки роботодавців і освітніх установ, що позитивно вплине на рівень кваліфікації, компетентності та відповідальності фахівців, утвердження інноваційних педагогічних та інформаційних технологій, поглиблення інтеграції науки і освіти;
- буде суттєво подолана морально-духовна криза в суспільстві, відбудеться більш повне залучення громадян, молоді до національної культури, формування у учнів та студентів поваги до старших, власної держави, національно-патріотичних світоглядних позицій;
- будуть адаптовані до міжнародних стандартів наукове та науково-методичне забезпечення всіх ланок освіти на підставі широкого розвитку фундаментальних і прикладних досліджень, прикладних розробок;
- створені умови і можливості для здобуття громадянами повноцінної освіти протягом усього життя, для особистісного розвитку і творчої самореалізації;
- підвищиться престиж праці, професіоналізму та соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників;
- поліпшиться соціальна захищеність випускників шкіл, профтехучилищ, вузів, їх працевлаштування, відбудеться узгодження ринку праці і ринку освітніх послуг;
- зросте конкурентоздатність вітчизняних товарів і конкурентоспроможність і мобільність робочої сили;
- створення нової економіки освіти, ефективної співпраці держави, бізнесу, освітніх і наукових колективів, створені передові механізми залучення і використання ресурсів держави на потреби освіти, виховання молоді.

Фінансове забезпечення

Видатки, пов’язані із реалізацією Концепції, будуть здійснені за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах, а також за рахунок підприємств, організацій, бізнесу та інших джерел. Передбачається, що щорічні витрати на освіту досягнуть 8%-10% від внутрішнього валового продукту України.

ПЛАН
першочергових антикризових заходів
щодо стабілізації ситуації в освіті і науці в Україні

Школа Вчителем стоїть, а держава – школою!

Найвищою справедливістю для людини, батька чи матері, їхньої дитини є отримання якісної освіти. Якісна освіта – це відкритий шлях у майбутнє, це добробут молодої людини, її сім’ї і, звісно, благополуччя всієї держави.

Нинішній владі освічені люди не потрібні. Бо будуть думати і знати чого погано живуть їхні сім’ї, їхні родичі і вся країна. Владці своїх дітей вчать окремо в престижних школах та закордонних університетах.

Країні потрібна нова стратегія, соціально-справедлива політика, розвиток суспільства знань, інноваційної економіки. Громадська Рада освітян і науковців України та партія «Справедливість» пропонують шляхи подолання негативних явищ в освіті України, підтримки центральної фігури в освіті – Вчителя, Викладача.

Запропонована програма заходів містить комплекс заходів щодо підтримки освіти і науки України, оновлення змісту освіти і виховання, зміцнення матеріально-технічної бази освіти і науки, пошуку нових каналів їх фінансування, підвищення якості і доступності освіти, інноваційної економіки, справжньої державної турботи про Вчителя, Вченого, Учня, Студента. Заходи також спрямовані на подолання морально-духовної кризи у суспільстві, виховання у молоді патріотизму, любові до Батьківщини, поваги до старшого, працелюбності. В програмі визначені терміни їх реалізації.

Для подолання негативних явищ в освіті і науці України рекомендуємо здійснити наступні кроки:

Президентові України

- вимагати від Уряду та парламенту у Державному бюджеті 2012 року і в наступні роки повного дотримання законодавства про освіту і науку, зокрема реалізації ст. 57 Закону “Про освіту”;
- терміново доручити розробку програми харчування дітей, учнів, студентів натуральними продуктами, виключити з їх раціону генетично-модифіковані харчі;
- ініціювати реальні заходи щодо порятунку українського села та сільської школи, шкіл шахтарських та промислових містечок;
- доручити місцевій владі відновити, а де потрібно, заснувати в кожному районі, місті, області премії кращим освітянам, студентам, учням; надавати звання “Народний вчитель” та інших державних нагород педагогів лише на підставі висновків трудових колективів, зборів педагогічної громадськості, рішень профспілкових організацій, висновків Академії педагогічних наук;
- ініціювати запровадження “супутніх” безвідсоткових кредитів на навчання студентам терміном на 5 років, які можна було б витрачати на житло, харчування, придбання одягу, підручників і т. ін.;
- створити за участю громадськості Державну комісію для розгляду демографічної ситуації в Україні, вироблення пропозицій щодо подолання її негативних наслідків (закриття навчальних закладів, безробіття, перекваліфікація педагогів, підготовка вчителів для малокомплектної “школи-родини”, перегляд мережі вузів, їх філій, і т.і.);
- провести за участю громадськості, профспілок, громадських організацій ретельний аналіз діяльності всіх організацій, телебачення, радіо, друкованих ЗМІ, Інтернет-кафе і т. ін., щодо їхнього впливу на формування світогляду молоді та подолання наявної морально-духовної кризи. Виробити виховні принципи і підходи на засадах історичних традицій нашого народу – чесності, патріотизму, справедливості, працелюбства, добра, злагоди, щиросердя, родинності, толерантності, поваги до старших, навколо яких об’єднати український народ. Переглянути та оновити склад Комісії із суспільної моралі, Національної ради з питань радіо і телебачення, включити туди кращих педагогів країни;
- доручити СБУ, Мінтрансзв’язку, МОН, місцевій владі вжити заходів щодо безпеки шкільного Інтернету, від якісної контентної фільтрації до продуманої виховної роботи. Передати для потреб освіти частину радіо частот, які звільняють Збройні сили;
- запропонувати уряду поліпшити вивчення української мови, забезпечити дитячою літературою, аудіо, відеотехнікою дитсадки, школи, створити умови для вивчення російської мови та інших мов національних меншин в школах;
- створити можливість доступу кожного до культурних і духовних багатств України і світу. Заснувати освітній канал, де б кращі педагоги, вчені могли б поділитися своїм досвідом навчання і виховання. Всі телерадіокомпанії мусять мати хоча б 2-3 годинний показ освітньо-наукових програм. Запровадити безкоштовні відвідування школярами і студентами всіх державних музеїв, заповідників, визначити єдиний день безкоштовного відвідування молоддю театрів, виставок і т. ін. Сприяти записам на компакт-диски творів, які зберігаються в музеях та розповсюдження їх за доступною ціною;
- ініціювати повну заборону реклами, в тому числі і приховану, тютюну та алкоголю. Сприяти відновленню (створенню) загальноукраїнських каналів для суспільно-політичних передач, науково-освітнього та художньо-естетичного каналів. Підтримати створення спеціального каналу “Природа і людина”, який би висвітлював красу Землі, Батьківщини, екологічні проблеми; зобов’язати всі телерадіоканали мати в своєму репертуарі освітні й культурологічні програми.

Верховній Раді України

- невідкладно обговорити на засіданні парламенту за участю громадськості становище в освіті і науці, подолання впливу негативної демографічної ситуації, затвердити стратегічний план заходів щодо її оздоровлення, переглянути і оновити Державну доктрину розвитку освіти на 2012-2020 рр.;
- законодавчо зобов’язати місцеву владу закріпити за вищими, професійно-технічними навчальними закладами, школами резервні території для майбутньої забудови, спорудження університетів та студентських містечок, спорткомплексів, житла для педагогів і т. ін. Вжити реальних заходів щодо автономії вузів, інших навчальних закладів;
- ініціювати внесення в державний бюджет на 2012 р. реальних пропозицій щодо підтримки українського села та сільської школи, передбачивши з цією метою спеціальний рядок в бюджеті;
- прийняти Закон про встановлення пенсійного забезпечення педагогічним працівникам на рівні не меншому 80% від середнього заробітку;
- підготувати Кодекс законів про освіту, передбачивши в ньому значне посилення ролі громадськості, підприємців, батьків, студентського самоврядування, профспілок, освітніх та наукових організацій, студентства;
- здійснити заходи щодо законодавчого врегулювання діяльності навчальних закладів приватної форми власності, надання їм пільг нарівні із державними навчальними закладами;
- законодавчо закріпити права студентського самоврядування, надати пільги працюючим студентам (не оподатковувати до 2 тис. гривень заробітну плату студентів). Передбачити бронювання місць для молодих спеціалістів до 10 % на виробництві, податкового стимулювання тих підприємств, які запрошують на роботу молодь;
- внести зміни до діючого законодавства, за якими підприємці мали б право відраховувати на підготовку кадрів, підтримку навчальних закладів, організацію навчальних практик, оновлення матеріально-технічної бази не менше 3÷5 % своїх доходів, включати ці витрати у валові.

Уряду, Міністерству освіти, науки, молоді та спорту
Національній академії наук,
Академії педагогічних наук України

- вжити дієвих заходів щодо оновлення діяльності навчальних закладів, їх дебюрократизації, підвищення престижу праці Вчителя, кожного педколективу. Розробити нову перспективну систему оплати праці педагогів;
- з урахуванням світових тенденцій кардинально переглянути зміст освіти, Державні стандарти освіти в бік їх оновлення, суттєво розвантажити шкільні програми. Всіляко підтримувати творчо працюючих педагогів. Всі нововведення в середній і вищій школі запроваджувати після апробації, громадської експертизи, серйозних педагогічних експериментів;
- довести в 2012 році видатки на освіту і науку до розміру, не меншого відповідно 8 і 1,5 % ВВП. Передбачити в Законі про Державний бюджет України на 2012 р. та наступні роки фінансування в повному об’ємі доплат науково-педагогічним працівникам за вчені звання та наукові ступені. Здійснити заходи щодо стимулювання праці молодих педагогів, вчених. Підвищити до 10 мінімальних окладів виплату підйомних молодим педагогам, які вперше йдуть на роботу в школу, ПТУ за направленням. Поширити цю практику також на міські школи, ПТУ, технікуми, позашкільні навчальні заклади;
- ретельно обговорити із громадськістю, фахівцями ситуацію із зовнішнім незалежним оцінюванням, позбавити його суттєвих недоліків як в організації, так і в змістовній частині. Не допустити руйнації творчого освітнього процесу в школі, так зване “натаскування на предмет”, вижити формалізм і бюрократію з цього процесу;
- з метою подолання наслідків демографічної кризи внести зміни до Закону України «Про освіту» щодо зменшення наповнюваності класів та груп з 3-х до 25-ти чоловік, зменшити педагогічне навантаження на викладачів вузів до 400-500 годин, довести співвідношення кількості студентів на одного викладача до 8:1;
- переглянути і вдосконалити процес підручникотворення. Запровадити в Україні єдиний державний підручник з кожного предмету. Залучати до підготовки підручників кращих педагогів-практиків. Готувати з кожного предмету дидактичний супровід, опираючись на сучасні електронно-цифрові технології;
- обновити і фінансувати в повному обсязі державні програми: «Вчитель», «Зміст освіти», «Наука в університеті», «Школа майбутнього», «Обдаровані діти», «Програма оновлення матеріально-технічної бази аварійних шкіл», «Здорове харчування», «Інформаційні і комунікативні технології в освіті» (яка передбачає створення електронних бібліотек, інтерактивних методів навчання, 100% приєднання до Інтернету шкіл, ПТНЗ, ВНЗ), реалізувати положення Постанови Уряду № 886-р від 17.10.07 р. щодо розвитку і зміцнення матеріально-технічної бази профтехосвіти та ін.;
- добитися, щоб у 2012 році кожна школа, в тому числі сільська, мали доступ до Інтернет-мережі, оновити шкільні бібліотеки, забезпечити їх педагогічними журналами і газетами. Щорічно оновлювати комп’ютерну техніку, програмне забезпечення. Зобов’язати виконкоми рад, держадміністрації щорічно виділяти на це необхідні кошти;
- проконтролювати дотримання законодавства щодо пільгових умов вступу до університету для сільської молоді;
- вжити заходів щодо беззаперечного виконання ст. 57 Закону “Про освіту”, в тому числі щодо підтримки сільських педагогів, прискорити введення третього етапу Єдиної тарифної сітки. Поширити дію положень цього Закону на шкільних бібліотекарів, медиків та інших. Добитись протягом 2012-2013 рр. підвищення зарплати педагогічних, науково-педагогічних працівників не менше, ніж у 2 рази;
- посилити патріотичне виховання, спортивно-масову роботу серед молоді, об’єднати структури МОН і Міністерства сім’ї, молоді та спорту України в центрі і на місцях. Здійснити заходи щодо безкоштовності, доступності спортивних секцій, позашкільних установ технічного і естетичного профілів. Унормувати діяльність інтернет-кафе, кінотеатрів, грального бізнесу з метою ліквідації негативного впливу на підлітків і молодь. Підготувати програму патріотичного виховання та фізичного загартування молоді з урахуванням вікових особливостей. Удосконалити проведення Всеукраїнської спортивно-патріотичної програми “Козацький гарт”. Запровадити щонедільно дні безоплатного відвідування студентами, учнями театрів, музеїв, виставок. Підготувати в Україні перелік обов’язкових туристичних маршрутів для шкільної молоді;
- оновити протягом року навчальні плани установ дошкільної освіти, налагодити випуск навчально-методичної літератури, засобів навчання. Підняти заробітну плату вихователів, помічників вихователів, керівництва дошкільних закладів до рівня шкільних педагогів;
- внести зміни до Бюджетного Кодексу щодо фінансування позашкільних установ на рівні закладів середньої освіти;
- створити програми стимулювання розвитку високотехнологічних галузей економіки, відтворення науково-педагогічних кадрів, підтримки молодих вчених, передбачивши направлення на навчання, стажування за кордон кращих студентів і молодих спеціалістів в престижні закордонні університети і наукові установи;
- з метою повернення з закордону вчених та висококваліфікованих спеціалістів та недопущенню «відтоку мізків» розробити комплекс заходів щодо їхнього матеріального стимулювання (заробітна плата, житло і т.і.);
- всіляко підтримати розвиток інноваційних структур, технопарків, наукових парків і т. ін.;
- переглянути й реалізувати програму “Студентський гуртожиток” і щорічно будувати не менше 20-30 гуртожитків, капітально відремонтувати діючі гуртожитки, оснастити їх мережами Інтернету;
- з метою залучення додаткових коштів на розвиток вітчизняної освіти та експорту освітянських послуг створити умови для навчання іноземних студентів в українських вузах;
- удосконалити систему державного замовлення на підготовку кадрів у відповідності зі ст. 53 Конституції України, не допустити його зменшення (нижче 75% студентів на першому курсі навчання); при цьому підтримати дітей із сільської місцевості, обдарованих дітей, дітей-сиріт, інвалідів. Створити при МОН України спеціальний підрозділ, який би спільно з Академією педагогічних наук опікувався проблемами дитсадків, шкіл-інтернатів, проблемами дітей з вадами розвитку, дітей-сиріт. Протягом 2÷3 років перейти на безкоштовне навчання у державних вузах;
- організувати навчання та перепідготовку людей похилого віку, ветеранів праці з метою продовження їхньої трудової і фізичної активності та збереження здоров‘я;
- дати доручення Міністерству освіти, науки, молоді та спорту, Міністерству охорони здоров’я, Академії медичних наук та Академії педагогічних наук спільно з профспілками, громадськістю вивчити стан здоров’я учнів та студентів, дотримання санітарно-епідеміологічних вимог, у тому числі тривалості навчального процесу, знайти нові ефективні засоби збереження здоров’я дітей, застосування нових (рухливих) методик навчання, які б виключали розвиток хвороб, пов’язаних із перевантаженням, безкінечним сидінням, психічними травмами, неякісним харчуванням і т. ін.. Запровадити в усіх навчальних закладах обов’язкове ефективне харчування дітей і студентів, залучити до цих проблем науковців, фахівців Міністерства сільського господарства та Міністерства охорони здоров’я. Розробити нову, ефективну програму “Дитяче та студентське харчування”;
- доручити Мінпромполітики, МОНМС спільно з НАНУ, АПН створити індустрію виробництва технічних засобів навчання, відновити діяльність технопарку з цих проблем.

Місцевим радам та державним адміністраціям,
органам управління освітою

- заснувати при місцевих радах Фонди розвитку освіти в об’ємі не нижчому 3÷5 % розміру місцевого бюджету. Залучати до їх формування підприємців. Дозволити вводити в разі необхідності спеціальні місцеві освітянські податки;
- розглянути на сесіях відповідних рад демографічну ситуацію, яка складається в регіоні. З урахуванням місцевих особливостей передбачити кроки по збереженню мережі навчальних закладів, зменшення наповнюваності класів на перехідний кризовий період;
- щорічно передбачати в місцевих бюджетах кошти на придбання житла для вчителів, науково-педагогічних працівників (не менше 3000 квартир у рік, сьогодні на черзі близько 30 тис. осіб) на умовах безкоштовного придбання, пільгового кредитування і т. ін.;
- Вжити кардинальних заходів щодо зміцнення матеріальної бази закладів дошкільної освіти. Добитися того, щоб усі діти дошкільного віку відвідували дитячі садки. Діти, що досягли 5-річного віку, 100% відвідували дошкільні заклади освіти;
- звернути особливу увагу на розвиток позашкільної освіти, створення і діяльність спортивних і художньо-естетичних гуртків і секцій на умовах широкого залучення до них усієї молоді;
- всіляко стимулювати творчо працюючих педагогів, науковців, учнів і студентів; запровадити для кращих педагогів іменні премії та стипендії;
- вважати пріоритетним у своїй діяльності зміцнення матеріально-технічної бази навчальних закладів, оновлення бібліотек, комп’ютерного обладнання;
- щорічно виділяти кошти на проектування сучасних навчальних закладів, благоустрій та озеленення територій навчальних закладів.

Рекомендувати педагогічній громадськості,
політичним партіям

- постійно опікуватися проблемами освіти і науки, щорічно звітувати про всі політичні передвиборчі зобов’язання в цій галузі. Опублікувати в газетах “Голос України”, “Освіта України” звіти фракцій політичних партій, представлених в парламенті з цих проблем;
- контролювати виконання політичними силами передвиборчих обіцянок. Регулярно ініціювати скликання освітянських зборів, віче, громадських слухань, інших форм суспільного впливу, куди запрошувати представників влади і політичних партій для інформування про здійснену роботу. Друкувати звіти партій, представлених в місцевих органах влади. Активно відстоювати інтереси освітян, науковців, молоді, студентства в радах усіх рівнів.