Голова партії “Справедливість” Ніколаєнко Станіслав Миколайович

Робити людям добро

Цей заголовок до біографії Станіслава Ніколаєнка я взяв невипадково.
Саме таким розуміє життя ця людина. Саме так і прожив він свої перші п‘ятдесят.
Думаю, що він до кінця себе не розкрив.
У нього, як у всієї України ще попереду великі звершення і здобутки.
Ярослав Береговий

Серед хлопчаків, які народилися і жили в великому селищі Богданівка на Кіровоградщині, Станіслав Ніколаєнко виділявся хіба що вольовим характером і бійцівськими якостями. Спуску кривдникам ніколи не давав. В решті характеристик був такий як і всі діти. Хіба що частіше інших відвідував шкільну і сільську бібліотеки, до ночі зачитувався подвигами героїв Великої Вітчизняної війни - Парфентія Гречаного, Іллюші Кулика, Сергія Тюленіна… На читацькому формулярі Славка було чи не найбільше записів, були там і серйозні книги, а більше пригодницьких - про мандри, космічні історії, пригоди Тома Сойера, допитливого Шерлока Холмса, мушкетерів Олександра Дюма та ін.. Характер юнака формувався в мальовничому Чорному лісі, місці, де на річці Богданці, колись стояла пасіка Богдана Хмельницького, там він, кажуть, не один раз відпочивав.

Рід Станіслава Миколаєнка (так по-сільському до 50-х років минулого століття було прізвище) походить від українського козацтва. В реєстрах козацького війська є прізвище Харка Миколаєнка, з роду якого і походить сім’я Станіслава. Оселились Миколаєнки в зимівнику Цибулевому, що нині в Знам’янському районі на відстані 35 км від козацької столиці - Чигирина. Кажуть, що в цьому селі в Мамаєвому яру колись переховувалися козаки, їх сім’ї від злого татарина чи польського пана. І нині в селі Цибулевому стоїть пам’ятник легендарному козакові Мамаю. Тож виходець із цього села, дід Станіслава - Селівейстр Минович Миколаєнко і став засновником, серед перших шести поселенців в 1909 році, села Богданівка.

Його восьмеро дітей дружно працювали на землі, ростили хліб. Четверо дядьків Станіслава загинули на фронтах Великої Вітчизняної, діда Селівейстра не стало в голодному 1933 році. Довго не міг зрозуміти малий Славко, чому на городі в сусідів Шевченків стояв залізний хрест із залізничних рельс. Потім взнав страшну правду Голодомору, який смертельним крилом пройшов по рідному краю. Батько - Микола Селівейстрович з 1940 по 1946 рік служив у Червоній Армії. У трагічному 1941р. у Білорусії попав в оточення, пройшов фашистські концтабори, після війни працював кочегаром на паровозі, потім робітником на меблевій фабриці. Богданівка пам’ятає доброго і скромного, роботящого Миколу Селівейстровича. На все життя запам’ятав і малий Славко великі чорні батькові руки, пропахлий димом, але смачний “хліб від зайця”.

Мама майбутнього міністра пряма протилежність батькові. Жива, непосидюча, товаристська, швидко сходиться із людьми, любляча матір і дружина. Все життя Галина Іллівна працювала спочатку в колгоспі, лісництві, а потім в сільській школі. Її дуже шанують, люблять в Богданівці, її щиру душу і добре серце пам’ятають сотні випускників школи. Нині їй 83 роки, але розум має жвавий і добре оцінює те, що відбувається в державі

Дивна сільська школа

На Славка шалений вплив мала природа рідного краю, загадкове лісове озеро в Чорному лісі із легендами про казковий турецький скарб, розповіді про славних партизан легендарного Діброви. До-речі, один з родичів Ніколаєнка партизан Підгірний повторив подвиг Олександра Матросова. Цим пишався малий Славко. Не повірите, але в Богданівській сільській школи вчилися два міністри освіти України: в далеких двадцятих роках Олексій Мефодійович Маринич, заслужена людина, вчений, академік НАНУ. Він навчався в одному класі з батьком Станіслава. І, звичайно, Станіслав Ніколаєнко, який народився 9 лютого 1956 року в дружній сім’ї Миколи і Галини Ніколаєнко. На жаль, нещодавно Олексій Мефодійович помер.

Чим знаменита ця незвичайна школа? Певно, перш за все, тисячами випускників, її легендарним колективом, який очолював більше тридцяти літ народний Вчитель Іван Гурович Ткаченко. В цій сільській школі виховували і словом і ділом. Відома на весь Радянський Союз була тут виробнича учнівська бригада, вироби дітей експонувались і в Європі, і в Японії і Китаї….

В школі вдало поєднувалася продуктивна праця з ефективним навчанням. Вчителі в школі були дійсними самородками - фронтовики Павло Юхимович Кучерявий - гарно малював і ставив виставки Карпенка-Карого, Петро Степанович Головир - чудово грав на скрипці. Перша вчителька майбутнього міністра Надія Свиридівна Ратушна першою в Радянському Союзі розпочала навчання шести річок… До-речі, в кінці дев‘яностих та на початку цього століття школу очолював рідний брат Станіслава - Віталій.

Чи знає Україна, що на початку шестидесятих випускники одного класу цієї школи повним складом вступили до медичного вузу?! І таке було в історії цього колективу. Не забуває Станіслав про рідну школу, вона залишається однією з найкращих на Кіровоградщині.

Якось Станіслав розповідав таку історію. В п‘ятирічному віці він із братом та його товаришем Петром був у Чорному лісі. Потім відстав від хлопців і заблукав. Але він не злякався, зібрався і вийшов до свого села. Відтоді він знає, що якщо хочеш чогось досягти - не плач, а збери до купи всі свої сили.
Завжди перший.

Станіслав Ніколаєнко завжди був першим по навчанню в школі. За всі 10 років шкільного життя в будинку батьків зберігаються похвальні грамоти, а після школи - золота медаль. І аграрну академію і педфакультет, а потім і Одеський інститут політології він закінчив на відмінно. Учасник і переможець районних і обласних предметних олімпіад, круглий відмінник, був при цьому надзвичайно непосидючий, мав непокірний характер, завжди мав проблеми з поведінкою. Часто приносив синці додому, не минав чужих садів, воював із хлопцями з інших сіл… І якби не перша вчителька Надія Свиридівна, то не було б і золотої медалі і грамот…

Станіслав вміє товаришувати, то ж його шкільні друзі і нині щирі гості в його сім’ї. Рідко де ви побачите таких веселих, дружніх п’ятдесятилітніх однокласників, але незалежно від посад, вони завжди раді один одному: і полковники Микола Курятенко і Володимир Шевченко, вчитель, а нині робітник Віктор Ніколенко, економіст Наталка Шевченко та ін. Хлопці з класу часто провідують першу вчительку, допомагають їй.

Навчання в Академії, становлення фахівця, громадянина

 В 1973 році Станіслав Ніколаєнко проти очікування раптово для всіх не пішов до військового училища, а став студентом інженерного факультету Української сільськогосподарської Академії. В ті роки на цей факультет конкурс був п’ять чоловік на місце, а спеціальність інженера була чи не найпрестижнішою серед молоді. І в академії Станіслав не пас задніх. Активно займався науковою діяльністю, спроектував автомобільну безступінчасту коробку передач, розрахував новий тип збирального агрегату бурякокомбайну. Всі роки він активно займався вільною боротьбою, став кандидатом в майстри спорту. Незмінний тамада на студентських весіллях, відомий жартівник і веселун.

Закінчив Академію Станіслав також із відзнакою, відмовився від аспірантури на кафедрі опору матеріалів, пішов у 1978 році викладати в Кіровоградський сільгосптехнікум. Потім отримав ще педагогічну і політологічну освіту. Після закінчення педагогічного факультету в 1980 році оженився, отримав направлення до легендарної Каховки, викладачем аграрного технікуму. З Херсонщиною пов’язано більше 20 років його життя.

Етап становлення

Доля познайомила його із прекрасною молодою дівчиною-красунею Галиною, із його рідного села. В 1980 році побралися, згодом народився і первісток - Станіслав. Разом виховали двох синів, разом об’їхали всю Херсонщину, Україну.

Дехто дивується фаховості, компетентності і глибині пізнань Станіслава Ніколаєнка. Це йде від глибоких теоретичних знань і великого досвіду.

Починав з викладача технікуму, директора великого профтехучилища, де навчалось більше 1200 дітей і дорослих, і було півтора сотні тракторів і автомашин, сотні гектар землі. Скрізь був несамовитий до роботи, успішний і вдалий. Не випадково в 1987 році він вже працював в відділі науки і навчальних закладів обкому партії, а потім він став наймолодшим в республіці першим секретарем райкому партії Нижньосірогізькому районі Херсонської області. Обирався на цю посаду із кількох кандидатур. Потім став і головою райради. Всупереч волі партійного керівництва області став делегатом ХХVІІІ з’їзду КПРС в Москві. Ризикуючи майбутнім виступив на з’їзді проти горе-реформаторів Горбачова і Шеварнадзе, Яковлева…

 Професійно, по людському ставився до підлеглих молодий керівник району, свідченням того є те, що вже за часів незалежної України тричі обирали його херсонці народним депутатом. Що не робив Кучма і команда, скільки не лилося бруду на Ніколаєнка, а він чесно більше десятка років відпрацював народним депутатом. Люди вірили і вірять нині своєму обранцю. Сотні порятованих хворих, десятки кілометрів водогонів, асфальтованих доріг, збудовані і відновлені школи, порятована вітчизняна освіта, боротьба за долю українського Вчителя, збереження технікумів і ПТУ, підтримка вузів - це проблеми, якими завжди опікувався справжній народний депутат.

Інколи Ніколаєнко жартує із колегами депутатами - академіками Ситником К.М., І.Р. Юхновським, П.П.Толочком - ви академіки наук, а я академік із виру життя!

Добре йому допомагає в роботі і досвід заступника начальника обласного управління освітою, доцента і професора педінституту, секретаря і голови парламентського комітету з науки і освіти.

Педагог, вчений

Добрий десяток книг, посібників, монографій вчений-педагог присвятив розвитку і вдосконаленню української освіти. Більше ніж у семи десятках наукових статтях професор Ніколаєнко обґрунтував необхідність інноваційного оновлення та стратегію розвитку освіти в Україні. Його перу належать майже шість десятків різних Законів - про освіту, про вищу школу, про профтехосвіту, про інтелектуальну власність, про Антарктичну діяльність. В 2007 році Станіслава Миколайовича одноголосно обирають академіком Російської академії освіти, він є почесним професором кількох університетів.

Мало хто знає, що відновлення обов’язкової середньої освіти в Україні в 1996 році, порятунок сотень і сотень сільських і міських шкіл став можливим з ініціативи Ніколаєнка. Текст ст.53 Конституції України про безкоштовність і обов’язковість середньої освіти, також написаний ним. Щоб за це проголосували в парламенті в ту конституційну вікопам’ятну ніч 1996р. Ніколаєнко п‘ять разів виступав на сесії. Законом “Про профтехосвіту” в 1998 році він із колегами-соціалістами зберіг систему підготовки робітництва. Всі законодавчі ініціативи щодо соціальної підтримки Вчителя і Вченого практично затверджені парламентом за його ініціативи.

Звання “народний вчитель”, державні премії в освіті, підйомні молодим сільським вчителям, повернення боргів по ст.57 Закону «Про освіту», збільшення долі безкоштовної освіти у вузах, розвиток студентського самоврядування, захист інтелектуальної власності, підтримка молодих вчених - ось неповний перелік ініціатив Станіслава Ніколаєнка. Це з його ініціативи із 111 тисяч в 2004 р. до 150 тисяч в 2007 р. виросло держзамовлення до вузів.

 Незручним і незговірливим для влади завжди був і є Міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко. Чи подобалось це прем’єрам Тимошенко, Єханурову чи Януковичу чи ні, але на засіданні уряду він один з не багатьох не мовчавзавжди казав гірку правду, принципово відстоював інтереси освітян і науковців. Не випадково при міністрі Ніколаєнку витрати на освіту зросли за три роки із 5 до 7 % від ВВП, що було найліпшим показником в Європі. Це він із Борисом Жебровським створили мережу з 250 шкіл для навчання українців закордоном. Приєднання до Болонського процесу, також пов’язане з його іменем. Саме Ніколаєнко в Норвегії в 2005 р. поставив підпис під цим документом. Інформатизація середньої освіти, початок запровадження зовнішнього оцінювання, турбота про освітян, розробка програм «наука в університеті», «школа майбутнього» - ось неповний перелік ініціатив міністра-соціаліста. Багато гарних справ було реалізовано Ніколаєнком, коли він протягом 2006-2007 років очолював гуманітарний підкомітет українсько-російського співробітництва Ющенко-Путін. Це і обмін вчителями, студентами, об‘єктивне висвітлення історії країни. Довелося йому відстоювати інтереси країни і в ООН, раді Європи.

“Робити людям добро” - цей вираз став гаслом життя Ніколаєнка. Хто знає його, той переконаний в правдивості цих слів.

Людина, сім’я, уподобання

У спілкуванні із людьми Станіслав Ніколаєнко є надзвичайно простим. Це часто дивує людей, бо вони часто уявляють нардепа, професора, міністра надутим і гордим. Він гострослів і веселун, має навдивовиж відкритий, але запальний, іноді, характер. Говорить, не зважаючи на вік і сан, правдиві, гострі речі, любить щирих людей. Вирізняє його і вміння тримати слово, співпереживати чужу біль, готовність допомогти ближньому.

До уподобань Станіслава Ніколаєнка слід віднести його захоплення історією, педагогікою, багато читає. Поважає з дитинства спорт, грає у футбол, любить природу, приготувати в Чорному лісі шашлик, поспівати, пожартувати, добре грає в карти.

Сім’я Ніколаєнків дружна і красива. Найбільшою повагою тут користується дружина - Галина Григорівна, вчителька за фахом, дуже добра і талановита жінка. Син Миколка закінчує школу, має потяг до фізики, інформаційних технологій.

Чотирьохрічний онук Микита майбутній інженер-автомобіліст, непосидючий і жвавий, такий як і дід Слава.

Великою біллю для сім’ї є трагічна втрата в 2004 році старшого сина Станіслава, офіцера, який працював в системі МВС.

За покликанням Станіслав Ніколаєнко справжній педагог, добрий організатор і політик, друзі кажуть, що він міг бути і військовим, до генерала дослужився б точно! В політиці він не випадково, у 1991 року був серед засновників Соціалістичної партії України. Щиро сповідує цінності європейської соціал-демократії, є співавтором програми “Справедлива Україна.”

Ярослав Береговий, редактор журналу «Педагогіка толерантності»