Нинішня влада наступає на граблі, як і попередня, тільки ще більш гострі.

Адже всі пам’ятаємо, як Янукович і його свита, з приходом до влади жорстоко переслідувала своїх «попєрєдніків», а свої дії вважали безапеляційними. Розпочали з арештів членів минулого уряду, опозиціонерів, відбирали власність, бізнес, душили пресу, прийняли низку анти людських законів, що обмежували права і свободи громадян і закінчили масовим розстрілом протестуючих на Майдані.

Здавалось би нова влада, пройшовши «школу» Януковича буде все робити, щоб показати, що нова влада добріша, справедлива, демократична, європейська, має людське обличчя.

На жаль, на мій погляд, цього не сталося. Жорстка відкрита війна між парламентськими фракціями, гострі обвинувачувальні взаємопротилежні заяви депутатів, прихована, але недобра війна, де з одного боку голова Верховної Ради і Прем’єр-Міністр, а з іншого Президент.

Кожний із них квапиться зробити якусь заяву, на випередження один одного, щоб подобатись виборцям, але толку поки від цього немає.

Люди це бачать, відчувають, як кажуть, шкірою. А ще не добавляють оптимізму і новини з фронту: знищили, знешкодили, ліквідували, підірвали, поранило, загинули, відступили, голодні, накрило, холод наступає, газу не буде і т.ін. Одним словом – смерть, смерть, смерть… Все це викликає як не озлоблення, то роздратування точно: в сім’ї, між ріднею, сусідами, в колективах, між регіонами (чому гинуть наші за них). У цих умовах всі гілки влади повинні діяти надзвичайно обережно, як кажуть, щоб не нашкодити своїми діями, не зірвати цей крихкий неспокійний стан суспільства.

Проте останні кроки влади викликають велике занепокоєння. Особливу тривогу викликає прийняття законів, що стосуються управлінням територіями в Донецькій і Луганській областях, що захопили терористи, амністію та закону «Про очищення влади».

Мені телефонують друзі з Запоріжжя, Харкова, Дніпропетровська, Львова і їхнє запитання зводяться до одного: а що і нам взяти зброю в руки, щоб відвоювати у своїх регіонах більше прав для місцевого самоврядування? Чому тим, що вбивають – законами дають більше прав, звільняють від відповідальності? Щось відповісти людям, пояснити логіку дій влади дуже складно.

Прийнятий Закон «Про очищення влади», на мій погляд, це не бомба, це ядерна бомба уповільненої дії. Автори Закону вихваляються, підкреслюю вихваляються, що під люстрацію попаде більше 1 мільйона чоловік або це кожен сорок п’ятий українець вже «призначений» фактично злочинцем. Коли по факту, на сьогодні, кримінальних злочинців нараховується близько 200 тисяч чоловік засуджених судом, а тут законом більше одного мільйона.

Автори закону і влада (яка несе особливу відповідальність) повинні розуміти, що в кожного потенційного українця, що попадає під люстрацію є дружина, чоловік, мінімум двоє дорослих дітей із зятями і невістками, брати, сестри, куми, свати і т.д. Тобто влада народжує собі 10-и мільйонну армію українців своїми супротивниками.

До речі, до уваги активних люстраторів, українська історія вже пам’ятає приклади люстрації. Найбільшим люстратором був Йосип Сталін, який люстрував цілі суспільні верстви (митців, лікарів, прогресивне селянство, інтелігенцію). Згадаймо з’їзди розстріляних – чим не приклад люстрації?

А людожерський голодомор – це люстрація в чистому вигляді проти України і українства. Ця рана кровоточить і нині. Тобто хочу сказати, що такі дії викликали і викликають протидіючу самозахисну реакцію тої частини суспільства, яка вважає себе скривдженою. Майдан це підтверджує.

Я боюсь того, що з часом почнуть переслідувати люстраторів, як сьогодні піддані (і правильно) народному гніву ті, хто розстрілював у 37-38 роках, хто творив голодомор, хто нищив визвольний рух на Заході України.

Я за те, що тих, хто скоїв злочин чи творять злочини нині потрібно і повинні бути притягнуті до судової відповідальності і для цього в державі є достатньо сил і засобів. Потрібна лише політична воля.

Або ще одне. Іде виборча кампанія. І провладні партії (в першу чергу) затягують в свої списки для підняття рейтингу порядних бойових командирів, що проявили себе в зоні АТО. Вони дійсно герої. Але партії в боротьбі за електорат, цих героїв, які вчора разом пліч о пліч стояли під кулями і градами, захищали Україну, поставили по різні боки виборчого фронту. Вчорашні побратими стають супротивниками. Політичний цинізм у вищій формі. І знову ж – це суспільство консолідує чи вносить розбрат? – мабуть друге.

У свій час іспанці показали, як після братовбивчої громадянської війни знайшли в собі сили подати один одному руку, забути образи і стати однією нацією.

А ми станемо єдиною нацією? Якщо станемо, то коли? І скільки ще потрібно війн, в т.ч. і політичних, щоб це сталося?

Олександр Баранівський,
партія «Справедливість»