Минулої середи Луцьк своєю присутністю «ощасливив» колишній народний депутат, колишній Міністр внутрішніх справ, колишній…, колишній…, Колишній…, (посад і політичних уподобань у нього було багато), Юрій Луценко. Вийшовши з тюрми, він носиться по Україні з ідеєю «Третьої республіки» - чергового політичного проекту, «Живця», на який пробує ловити тих, хто за двадцять років уже не раз розчаровувався у обіцянках буцімто нових політичних сил.

Перед групою лучан, які зібралися послухати «в’язня совісті», він малював сміливі прожекти одночасного розпуску прокуратури, судів, міліції і набору на їх місця нових, перевірених на детекторі брехні людей. Що ж, певно місяці, проведені за гратами, зробили з Ю.Луценка казкаря, який і сам прагне вірити тому, що говорить. Не обійшлося на зустрічі і без звинувачень колишнього патрона Луценка, помаранчевого Президента В.Ющенка у зраді. Це викликало у залі шум та звинувачення у зраді самого Юрія Віталійовича…

Одним словом цирк ще той, клоуни ж бо одні і ті ж, лаштунки лише змінюються і обіцянки щоразу нові.

…Довелося нещодавно поспілкуватися з народним депутатом України другого скликання Верховної Ради Ростиславом Степановичем Чапюком. Зрозуміло, що хотілося почути його оцінку Юрія Луценка, адже Р.Чапюк знає останнього давно по спільній політичній роботі.

-Ростиславе Степановичу, що можете сказати про Юрія Луценка?

Все його політичне життя підпорядковане кар’єризму та зраді. Я знав і поважав його батька Віталія Івановича, колишнього першого секретаря Рівненського обкому Компартії України, одного з небагатьох, хто незрадливо залишився на цій же партійній посаді після відновлення КПУ у 1993 році. Але видно приклав тато руку, що молодий син, якому ледве виповнилося двадцять років, став заступником голови Рівненської облради, начальником управління економіки облдержадміністрації, потім заступником Міністра науки і технологій, помічником Прем’єр-міністра України. Як він там працював при такому злеті, не знаю…

В час мого депутатства у другій половині 1997 року мене попросив тодішній перший секретар Політради СПУ Йосип Вінський, а наша партія СелПУ була разом з соціалістами в одній фракції парламенту, поїхати в Рівне: «Тобі це по сусідству… Перший секретар Рівненського обкому СПУ за станом здоров’я подав заяву у відставку. Є хороший хлопець, якого оберуть. Прошу тебе, за дорученням нашої спільної фракції у парламенті внести на конференції у Рівному його кандидатуру на обрання першим секретарем обкому СПУ» і познайомив мене з Юрієм Луценком.

Я погодився, хоча на той час ще не був членом СПУ, але перебував у нашій спільній парламентській фракції, тому не вважав за можливе відмовитися від прохання товариша. Я не підозрював, що керівництво СПУ хотіло висунути Ю.Луценка керівником обласної партійної організації лише для того, щоб мати підставу включити його у партійний виборчий список на майбутніх парламентських виборах 1998 року.

В Рівному на конференції чи пленумі СПУ чинний керівник запропонував делегатам обрати в президію мене і Ю.Луценка, та дійсно попросив звільнити його з посади першого секретаря обкому за станом здоров’я, Йому тепло подякували і одностайно задовільнили прохання. Дальше мені довелося керувати засіданням і я запропонував за дорученням Політради СПУ обрати першим секретарем обкому Ю.Луценка і надав йому слово, будучи впевненим, що його також одностайно оберуть. Але після його виступу до нього поступили не зовсім приємні запитання та пропозиція ще однієї кандидатури на керівника обкому СПУ. Відчув, що можу провалити доручення по Ю.Луценку, тим більше, що я не знав ні одного, ні іншого для обґрунтування. Але виручив сам Ю.Луценко, попросивши ще раз виступити перед делегатами. Нагадав, що він на цю неспокійну роботу йде не лише з високої столичної посади, а й те, що саме він, Ю.Луценко, першим підняв у Рівному на мітингу червоний прапор після незаконної заборони Компартії України у 1991 році. Делегати заспокоїлися, видно це відповідало дійсності, і, хоча без ентузіазму та одностайності, Юрія Луценка було обрано першим секретарем Рівненського обкому СПУ. Так що я, грішний, причетний до його першого політичного обрання.

Через кілька місяців це дало підставу керівництву СПУ на з’їзді включити цього молодого кар’єриста в прохідну частину партійного списку для обрання народним депутатом України Верховної Ради третього скликання, де він з батьком уже на рівних постійно дискутував за столиком в буфеті парламенту до самої раптової смерті Віталія Івановича. Першим, послідуючою своєю шаленою політичною діяльністю Ю.Луценко зрадив першим свого ж рідного батька.

Затим, після висунення його по квоті СПУ на посаду Міністра внутрішніх справ, він перебіг повністю в помаранчеву команду В.Ющенка. Нагадаю читачам характерний епізод з телебачення, коли він на Таврійському фестивалі, сидячи поряд з Ющенком в першому ряду, аж підскакував, виспівуючи повстанську пісню «Лєнту за лєнтою патрони подавай», хоча перед цим в якості нардепа в Донецьку, відповідаючи на запитання, заявляв, що колишні вояки УПА повинні звертатися за пенсією до Німеччини. Це вже була зрада Олександра Мороза, який багато зусиль доклав до політичного висунення і становлення Ю.Луценка.

Після того, як під В.Ющенком захиталося президентське крісло, він з легкістю зрадив і Ющенка. За гроші Д.Жванії він великою колоною вантажівок перевозив з області в область сценічне обладнання для своїх виступів, мобілізуючи прихильників авантюр усієї України для масового «походу на Київ» по взірцю походу Муссоліні на Рим 1923 року. Тоді в газеті «Селянська правда від Івана Бокого» була поміщена моя стаття «Дуче у вишиванці», де я його авантюрі дав публічну оцінку. Рекламований «похід на Київ» обернувся пшиком.

- Ростиславе Степановичу, у Вас часто бувають досить різкі оцінки політиків. Так, наприклад, багато читачів газети згадують цьогорічний першотравневий мітинг, де Ви заявили, що фракція «Батьківщини» сформована на перших порах з продажних людей. Хотілося б деталізувати це твердження…

На жаль в політиці є не лише відповідальні державні діячі, а й до політичних посад в Україні дориваються пройдисвіти. Цьому допомагає підкуп, обман і демагогія, на які часто купуються виборці.

Журналісти у свій час якось, після усунення Л.Кучмою з посади Прем’єр-міністра П.Лазаренка, упустили факт призначення ним прем’єром опозиційного «тіньового Кабміну» молодого маловідомого нардепа Ю.Тимошенко, яка у Верховній Раді третього скликання з залишків лазаренківської «Громади» сформувала фракцію «Батьківщина». А вже в якості заступника Прем’єр-міністра В.Ющенка поповнила депутатів своєї фракції за рахунок продажних «тушок», в т.ч. трьох з фракції СПУ і СелПУ, обраних по партійному списку. Найбільш ваговитим серед тих депутатських «тушок» став Євген Іванович Кирильчук, що був і заступником голови Волинського облвиконкому. Пара цих «тушок» була з Кіровоградщини.

- Яким чином Є.Кирильчук на той час взагалі потрапив у парламент?

В першу чергу завдяки введенню сумнівного законодавства про обрання депутатів по закритих від виборців партійних списках. До того Є.Кирильчук двічі висувався кандидатом в народні депутати по одномандатному Ківерцівському округу, але голосів виборців для його обрання завжди не вистачало. Йому дуже хотілося бути обраним нардепом.

Ми з Є.Кирильчуком були в дружніх стосунках ще з часів роботи у Володимирі-Волинському. За ініціативою першого секретаря Волинського обкому КПУ він міняв мене на посаді першого секретаря Ратнівського райкому КПУ, йому я залишив і свою колишню квартиру. В перші роки Незалежності Є. Кирильчук демонстрував мені підтримку по створенню СелПУ, був обраний заступником голови облорганізації цієї партії, яка у другій половині 90-х років мала з соціалістами спільну фракцію у Верховній Раді України. Я був знайомий з усією його досить інтелігентною родиною.

В другій половині 1997 року Є.Кирильчук висловив мені свій розпач – скоро на пенсію і в нього пропадає стаж держслужбовця, що мало значення для розміру пенсії. Говорив, що йому пропонують вихід - очолити обласне управління Пенсійного фонду, але для цього ставлять умову – вийти з опозиційної СелПУ, бо це держслужба. На той час партіями вже формувалися партійні списки кандидатів у депутати третього скликання, які мені не подобалися в принципі. Мене вже включили для затвердження на з’їзді сьомим у партійний список, що на той час забезпечувало гарантоване обрання нардепом. Я запропонував йому «своє» місце у партійному списку, але керівництву партії не сказав, знаючи, що вони мене з задоволенням викреслять, але не включать в прохідну частину невідомого Кирильчука. Тому після оголошення списку на з’їзді СелПУ я виступив з трибуни з пропозицією замість мене включити в список мого партійного заступника, молодшого за віком Є.Кирильчука. Я бачив, як це не сподобалося головуючому, але делегати підтримали пропозицію, бо вона нікого не ущемляла. Так на виборах у 1998 році Є.Кирильчук став нардепом.

- Як склалися стосунки з Євгеном Кирильчуком після обрання його депутатом?

На перших порах абсолютно нормально, він активно працював у фракції на чолі з О.Морозом, я старався йому допомогти чим скоріше освоїти депутатську діяльність. Першою прикрістю для мене стало повідомлення тодішнього керівника Івничівської районної організації СелПУ Степана Цюприка про його вихід з партії у зв’язку з тим, що обраний нардепом з моєю допомогою Є.Кирильчук перейшов у фракцію «Батьківшина» за гроші і назвав точну суму в доларах. Для мене це було настільки дико, що я словам С.Цюприка про продажність Є.Кирильчука не повірив, ми розійшлися з неприємною розмовою. Досі відчуваю свою вину перед виключно порядним С.Цюприком.

Однак пізніше в газеті «Селянська правда від Івана Бокого» було описано факт продажності Євгена Кирильчука та інших по ціні 30 тисяч доларів за «тушку» за перехід у фракцію «Батьківщина». Я ще якось очікував, що ці «тушки» напишуть спростування або постараються виправдатися через суд. На жаль, прийшлося змиритися з думкою, що ще одному негіднику я став помічником. У мене з Є.Кирильчуком вже багато років, як припинилися будь-які стосунки. Я не хочу спілкуватися з політичними іудами.

- Кого ще з політичних іуд можете назвати відкрито?

Їх вистачає у всіх політичних формуваннях, бо, на мою думку, порядок обрання депутатів за закритими від виборців партійними списками формує політичну корупцію, продажність і підлабузництво. Відповідно, їх найбільше в правлячих формуваннях. Ось нашумів випадок з хабарництвом ректора Податкового університету Петра Мельника та його втечею в США. Він же, займаючи дуже високі посади, будучи нардепом по списку Партії регіонів та до останніх днів членом їхньої Політради, ще з середини минулого десятиліття мав паспорт громадянина Литви під ім’ям Пітер Мельник. Паспорт громадянина іншої держави він отримав не через підкуп литовців, а при сприянні українських високопосадовців, до суду ж за нього притягують якихось міліціонерів.

В кризовий період вступила «Батьківщина» в першу чергу через фінансові афери свого керівника. Там проявилося найбільше «тушок», але знаю, що в «Батьківщині» багато порядних людей, яким прийдеться нести вину за чужі гріхи.

Підвищений інтерес проявляється до партії «УДАР», але як зрозуміти В.Кличка за високе висунення В.Пинзеника, який є безпосереднім автором кумівського декрету про трасти, з допомогою якого в кінці минулого століття шахраям допомогли вкрасти людські трудові заощадження, які ще залишалися після кравчукового пограбування.

Мені в радянський період були і тепер огидні «діячі» типу Є.Кирильчука. Ю.Тимошенко, Ю.Луценка, які заради кар’єри чи багатства діють аморально. Рано чи пізно все тайне стає явним і прийдеться за здійснені підлі вчинки нести відповідальність сповна!

Хочу звернутися до волинян з проханням: прислухайтеся не лише до красивих гасел, які проголошують політики, а частіше згадуйте, де вони були і що робили у недалекому минулому. Тоді й оцінка їх буде більш справедливою. Як говориться, «по ділах їх».

- Дякую за бесіду.

Вів розмову кореспондент газети «Радянська Волинь»,
26 вересня 2013 року, м.Луцьк